Перші ознаки одужання
Мені подобається те, що проголосив Марк Карні. Так, це поки що слова, але ж на мій погляд це саме той випадок, коли “спочатку було слово” і слова ці одними тільки словами не залишаться, якнайменше з боку Канади.
Тим більш, що деяки кроки в проголошеному напрямку Канада вже робить, про що Карні у своїй промові нагадав.
Дуже сподіваюся, що його слова і поведінка допоможе всім іншим лідерам західних країн вийти із стану панічного ступору перед епатажними витівками остаточно поїхавшого головою Трампа і зрозуміти, що їм нема чого боятися.
Боятися “велику та потужну Америку” може одна країна (мабудь майже кожна із нині існуючих), а от якщо кілька країн виступатимуть єдиним союзом, то боятися доведеться вже Америці. Або будь кому іншому, взагалі.
Я все життя керував людьми. І багато років навчав інших керувати людьми (спочатку своїх менеджерів, а зараз - сержантів нашого дивізіону). І всі ці роки я твердо керуюся правилом - якщо у командира запеклий конфлік із одним-двома бійцями, то треби прибрати тих бійців. А от якщо у командира запеклий конфлікт із більшистю солдатів підрозділу, то міняти треба командира.
Як для імператора головним рецептом завжди було “розділяй та володій”, так і для нескорених народів тої імперії головним рецептом здобуття незалежності завжди було “обʼєднатися та боротися”.
Звичайно тут мова не йде про реальну боротьбу, тим більш про війну, але момент істини реально настає. Рудий дідуган зарвався, його країна - важко хвора (де там поділися всі тії “інституції” про яки нам роками розповідали як про “запобіжники”…. - всі мовчать або відверто лижуть сраку поїхавшому головою президенту) і саме зараз треба просто показати зуби заміст стандартно-протокольних посмішок. Або хоча б підняти вгору очі, яки боягузливо ховали кожного разу, коли воно поводило себе як хамло.
І все.
І цього буде досить, бо за його понтами нічого не стоїть. Ракети на Гренландію не полетять і десанти ніхто висаджувати не буде. І тарифи в стопʼятьсот відсотків він відмінить так само, як відмінив їх Китаю, коли Сі Цзін Пін не злкався і продемонстрував, що в нього є ті самі “конджонес”, яких ми вже так багато років не бачили у лідерів країн Європи.
Так, світ вже не залишиться тим, що був. Але як на мене, то це і непогано. Люди мають надавати перевагу розвитку а не стабільності. А розвиток, це завжди боротьба, завжди кризи та пошук виходу з них, який розумну людину виводить на новий, вищий рівень.
Борітеся - поборете!