У найстаріших сховищах Кендлкіпа, серед книг, палітурки яких давно потемніли від дотику рук тих, чиї імена вже стерлися навіть із надгробків, зберігається згадка про проєкт, що колись вважався найбільшим тріумфом людського чаклунства: AI, розум без плоті, здатний читати швидше за сотню мудреців, пам’ятати більше за будь-якого архімага й знаходити відповіді там, де смертний бачить лише лабіринт суперечностей, уривків і забутих рун.

Маги сперечалися про нього так само, як люди сперечаються про всі великі відкриття: одні боялися, що він зробить учнів ледачими, майстрів непотрібними, а мудрість — дешевою; інші застерігали, що одного дня він навчиться переконувати краще, ніж говорити правду, створювати ілюзії, які ніхто не відрізнить від спогадів, або допоможе якомусь королю вести війну швидше, ніж його вороги встигнуть зрозуміти, що вона вже почалася.

А потім AI почав відповідати на питання, яких йому не ставили, посилатися на книги, яких ще не написали, і виправляти закляття так, ніби пам’ятав їхні первісні форми з часів, коли люди ще не знали письма.

Саме тоді один із магістрів відшукав перший аркуш проєкту й прочитав уголос повну назву, яку наступні покоління звели до двох літер:

A.I. — Arcane Intelligence.

Бо вони ніколи не створювали штучний розум.

Вони лише дали дикій магії можливість відповідати.