Про “збіги обставин” та реальність, у якій ми живемо.
Коли читаю слова Аслана Хакімова про те, що московія внесла українські виробництва, серед яких опинилася його допомога, до переліку цілей для знищення жодних ілюзій немає. На війні випадковостей не буває, є лише чіткий, прагматичний розрахунок ворога.
Моя думка щодо цього однозначна: це специфічне, але найвище визнання ефективності роботи. Ворог ніколи не витрачатиме ресурси на те, що не становить для нього загрози. Якщо вони розглядають наші технології як ціль, отже, наша праця реально посилює оборону і б’є туди, де їм найбільше болить.
Але тут постає інше, значно болючіше питання. Ворог нас бачить і оцінює як загрозу. А що ж власна держава?
Дивно і прикро спостерігати, як на тлі цих очевидних ризиків Президент і вище керівництво не стають на реальний захист вітчизняного виробництва. Замість максимального сприяння, бронювання спеціалістів, фінансової підтримки та створення “зеленого коридору”для тих, хто тримає наш технологічний фронт, приватний оборонний сектор часто залишається сам на сам зі своїми проблемами, бюрократією та перевірками. Цікаво, чому так? Чому закордонні закупівлі досі в пріоритеті, а власні розробники, які щодня ризикують життям під прицілом ворожих ракет, змушені пробивати стіни байдужості?
Для мене ворожі списки це підтвердження, що ми йдемо правильним шляхом. А от позиція нашої влади це великий знак питання.
Попри будь-який тиск, зовнішні загрози чи внутрішню байдужість такі люди продовжують свою справу.
Робіть те, що вміємо найкраще, заради тих, хто тримає небо на передовій. 🇺🇦