Три вірша Яна Твардовського

Бачу

Бачу ще твою лампу
ніс на стіні кумедний
шафу від одягу теплу
до побачення довге
килимок біля двері
стукіт ручки дверної
кожен спогад такий ось
це наша з тобою зустріч
найлегше запам’ятати
коли когось немає

Вірш із банальністю всередині

не бійся ходіння морем
життя невдалого
усього найкращого
точного підсумку даних неточних
кохання призначеного не тобі
очікування нікого

ти у цей час нелюдський
до подушки притисни вухо
бо те що з нами трапляється
не від нас а ззовні приходить

Вірш із хроном всередині

Розчулення — витікання часу
був будинок його вже немає
зникли святої пам’яті гуси качки дерева
на ганку крісло-гойдалка
рушниця що вижлицю так дражнила
дама що мала прийти в чверть четвертого та не прийшла звичайно
листя берези що восени перше завжди жовтіє
непрочитані вірші дуже старих поетів
портрет нестерпної бабки миленької як годиться
лист хрону — пам’ять про хліб випечений у себе
хлопчик що у коханні зізнався і на війні загинув
так любив що з відірваним носом він помирав спокійно

щастя — витікання часу нам зникнути теж потрібно

Переклад з польської

https://ko-fi.com/tanda_lugowska - Якщо вам подобається те, що я роблю, - ви можете мене порадувати та підтримати

Оригінал (автор — Ян Твардовськи):

Widzę

Wciąż widzę twoją lampę
śmieszny nos na ścianie
szafę ciepłą od ubrań
długie do widzenia
słomiankę przy drzwiach
klamki łopotanie
każde wspomnienie
to nasze spotkanie
najłatwiej sie pamięta
kiedy kogoś nie ma

Оригінал (автор — Ян Твардовськи):

Wiersz z banałem w środku

nie bój się chodzenia po morzu
nieudanego życia
wszystkiego najlepszego
dokładnej sumy niedokładnych danych
miłości nie dla ciebie
czekania na nikogo

przytul w ten czas nieludzki
swe ucho do poduszki
bo to co nas spotyka
przychodzi spoza nas

Оригінал (автор — Ян Твардовськи):

Wiersz z chrzanem w środku

Wzruszenie — to czasu przemijanie
był dom ale już go nie ma
znikły świętej pamięci gęsi kaczki drzewa
fotel na ganku
strzelba co drażniła wyżła
pani co miała przyjść kwadrans po trzeciej lecz nie przyszła
liście brzozy co jesienią żółkną zawsze pierwsze
bardzo starych poetów nie czytane wiersze
portret nieznośnej babki milutki jak trzeba
liść chrzanu pamiątka u siebie pieczonego chleba
chłopiec co wyznał miłość i zginął na wojnie
tak kochał że z nosem urwanym umierał spokojnie

szczęście — to przemijanie nam też zniknąć trzeba