Душа Пана Когіто

За давніх часів
як знаємо ми з історії
виходила з тіла
коли зупинялося серце

з останнім диханням
тихо вона віддалялася
на небесні галявини

душа Пана Когіто
інакше поводиться

залишає тіло ще за життя
ані слова на прощання не скаже

місяцями роками бавиться
на континентах інших
поза межами Пана Когіто

важко роздобути її адресу
не подає про себе жодної звістки

уникає контактів
не пише листів

і коли повернеться ніхто не знає
може пішла назавжди

Пан Когіто намагається подолати
низьке почуття заздрощів

про душу думає добре
про душу думає з ніжністю

мабуть мешкати має вона
також і в інших тілах

душ явно замало
для всього людства

Пан Когіто з долею примиряється
все одно немає іншого виходу

намагається говорити він навіть
– моя душе моя… –

про душу зворушено думає
про душу думає з ніжністю

тому, коли з’являється
несподівано
він не зустрічає словами
– добре що повернулася –

лише позирає скоса
як сідає вона перед дзеркалом
і волосся своє розчісує
скуйовджене і сиве

---

Переклад з польської.

---

Оригінал (автор Збігнев Герберт):

Dusza Pana Cogito

Dawniej
wiemy z historii
wychodziła z ciała
kiedy stawało serce

z ostatnim oddechem
oddalała się cicho
na łąki niebieskie

dusza Pana Cogito
zachowuje się inaczej

za życia opuszcza ciało
bez słowa pożegnania

miesiące lata bawi
na innych kontynentach
poza granicami Pana Cogito

trudno zdobyć jej adres
nie daje wieści o sobie

unika kontaktów
nie pisze listów

nikt nie wie kiedy wróci
może odeszła na zawsze

Pan Cogito usiłuje pokonać
niskie uczucie zazdrości

myśli o duszy dobrze
myśli o duszy z czułością

zapewne musi mieszkać
także w innych ciałach

dusz jest stanowczo za mało
jak na całą ludzkość

Pan Cogito godzi się z losem
nie ma innego wyjścia

stara się nawet mówić
– moja dusza moja –

myśli o duszy tkliwie
myśli o duszy z czułością

więc kiedy się zjawia
nieoczekiwanie
nie wita jej słowami
– dobrze że wróciłaś

patrzy tylko z ukosa
gdy siada przed lustrem
i czesze swoje włosy
splątane i siwe