Виночерпию, поскаржуся тобі… (أَيُّها الساقي إِلَيكَ المُشتَكى)

Виночерпию, поскаржуся тобі,
Хоча ти і не почуєш моїх слів.
Співтрапезник світлоликий — я пропав!
І коли від хмелю прокидався він,
Пив із рук його рожевих я вино.
І до себе він притягував бурдюк,
І чотири по чотири наливав
Повних кубки, частував мене. Стрункий,
Наче верба. І без сну провів я ніч,
Від жаги тремтів тоді, безсилий був.
Думав він про розставання — сльози лив.
Що із ним? Іще не розлучились ми.
У мене перед очима лиш туман —
Після тебе й світла місяця нема.
Помутніли мої очі, плачу я.
Плаче частка серця іншої услід.
“Бачим, стійкості бракує і терпцю!” —
Люди, як же можна дорікати цим!
Мої жалі і не чує тут ніхто.
Що я відчуваю, хто би зрозумів:
Гіркоту зневіри й сором сподівань,
І палаю я серед потоків сліз.
Ти провину знаєш, та не визнаєш!
Відвернувся — а кохання у мені
Піднялося до небес і розцвіло!
Не кажи, що я любов лиш удаю!

---

Переклад з арабської. Автор вірша — Ібн Зухр, загалом більш відомий як великий лікар західного Халіфату (так, російська Вікі взагалі не згадує, що він поет, і серед його праць називає лише медичні трактати, а в українській Вікі про нього і згадки немає).

---

Оригінал (автор — Ібн Зухр):

أَيُّها الساقي إِلَيكَ المُشتَكى
قَد دَعَوناكَ وَإِن لَم تَسمَع
وَنَديمٍ هِمتُ في غُرّتِه
وَشَرِبت الراحَ مِن راحَتِه
كُلَّما اِستَيقَظَ مِن سَكرَتِه
جَذَبَ الزِقَّ إِلَيهِ وَاِتَّكا
وَسَقاني أَربَعاً في أَربَع
غُصنَ بانٍ مالَ مِن حَيثُ اِستَوى
باتَ مَن يَهواهُ مِن فَرطِ النَوى
خافِقُ الأَحشاءِ موهونُ القُوى
كُلَّما فَكَّرَ في البَينِ بَكى
ما لَهُ يَبكي لِما لَم يَقَع
ما لِعَيني عَشيت بِالنَظَرِ
أَنكَرَت بَعدَكَ ضوءَ القَمَرِ
عَشِيَت عَينايَ مِن طولِ البُكا
وَبَكى بَعضي عَلى بَعضي مَعي
لَيسَ لي صَبرٌ وَلا لي جَلَد
يا لَقَومي عَذَلوا وَاِجتَهَدوا
أَنكَروا شَكوايَ مِمّا أَجِدُ
مِثلُ حالي حَقُّها أَن تَشتَكي
كَمَد اليَأس وَذُلَّ الطَمَعِ
كَبدٌ حَرّى وَدَمعٌ يَكِفُ
يَعرِفُ الذَنبَ وَلا يَعتَرِفُ
أَيُّها المُعرِضُ عَمّا أَصِفُ
قَد نَما حُبُّكَ عِندي وَزَكا
لا تَقُل إِنّي في حُبِّكَ مُدّع