Навколо цієї поеми Кульбака (точніше, її перекладу українською) я ходила з півроку десь. Що той вовк, ага. Але ось.

Вовчі пісні (וועלפֿישע לידער)

1
Вовчі слова я розповім
ліктям чотирьом*, лапам моїм.
У глині розпатлане, брудне вухо —
воно чує, як серце ридає глухо.

Але нечисте виття вовків
не пасує устам людським.

В очах — зелений відблиск вогнів.
Сильний голод — мука кісткам.
Хода підступна йворожа.
Жили обвили загривок мені.
Гей,
Я розповім весь свій біль вовкам,
Боже!

2
Синій фосфорний сніг. Виття, виття —
Так вовк прощається із життям:

“Начхати на вовче плем’я і рід,
Вовк — один, і це його шлях.
Ви, ви, я вам отруту приніс.
Я думав — плювки, а то дощ ішов,
та каміння було у ваших руках.
Вовк — не вовк, якщо він ще носить
шкіру на кістках!»

Синій фосфорний сніг. Виття, виття —
Так вовк прощається із життям.

3
Тремтячи, місяць обмацує поле,
мовчать під снігом рівнини дрімотні,
ліси із глибин виступають голі,
пір’їнки якісь майорять самотні.
І вдалині зі снігів огризається
вовк — нещасний кістлявий нікчема.
Крізь прорізи зелених очей він
зі своїх же кісток висмоктує кров,
і виє, і викривляє рот,
дотягтися до неба намагається…

4
Гей, гей, важко високо нести голову,
Та іще й чуприну!
І нахабне серце кричить…
Я піду в село, де грають на мандоліні,
буду там танцювати вночі,
буде в танці розпуста, мовчання і горе там,
закричу, задихаючись у нічній імлі,
з-за кожного куща й паркану землі:
“Гей, гей, важко високо нести голову,
Та іще й чуприну!”

Як свинцевий ланцюг, день голодний звучить,
про прийдешній рік радісно ланцюги співають всі.
Гей, гей, ось це грубе серце кричить
і вовчицею волохатою у грудях згортається.
На своїх чотирьох до лісу втечу я скоро,
буде в танці розпуста, мовчання і горе там,
крізь гримаси, що на пащі застигнуть,
сам ліс крізь мене крикне з докором:
“Гей, гей, важко високо нести голову,
Та іще й чуприну!”

5
Вовк у сталевій своїй самоті
шию і кістки ламає,
вовк у сталевій своїй самоті
жовч у зубах тримає.

І він на осінніх дорогах плаче
(біль спати йому не дає),
і він на осінніх дорогах плаче:
— Все моє! Все моє!

І з-за паркана завжди він виє
уночі на міські вогні,
і з-за паркана завжди он виє:
— Дайте хліба мені!

Вовк у сталевій своїй самоті
шию і кістки ламає,
вовк у сталевій своїй самоті
жовч у зубах тримає.

Примітка:
*чотири лікті – мінімальна дистанція у рабинському праві; так, до відлученого ніхто не міг підходити ближче, ніж на відстань чотирьох ліктів.

Переклад з ідишу.
#Ніч_розстріляних_поетів