Ну и ещё Свидзинский.

---

Как хочется оставить самого себя…

Как хочется оставить самого себя,
Тревоги, и воспоминанья, и желанья…
На берегу морском находят дети
Сияющие камешки — а я,
Быть может, где-нибудь найду судьбу другую,
Иным я стану: беззаботным, властным,
Пленяющим, уверенным в себе.
Или пойду купаться — приплывёт
Горошинка щербатая к ногам,
Я проглочу её — и сразу стану
В приморском городе на юге рыбаком.
На лодке плавать, неводы плести
Я буду, часто ночевать на море,
И видеть поутру, как в косах облаков
Горят и вьются розовые ленты.
На кухне маленькой я сяду у стола,
Мать будет рядом чистить рыбу,
И чешуя, вспорхнув, отскочит от ножа,
Прилипнет к пальчикам шершавым.

---

Перевод с украинского.
#поэты_Расстрелянного_Возрождения

---

Оригинал (автор – Владимир Свидзинский):

Як хочеться покинути себе…

Як хочеться покинути себе,
Свої гризоти, спогади, бажання…
На березі морськім знаходять діти
Камінчики блискучі – може, я
Знайду собі де-небудь іншу вдачу
І стану інший – безтурботний, владний,
Привабливий, упевнений в собі.
Або купатись буду – і приплине
До ніг мені щербата горошинка.
Я проковтну її та й стану враз
Рибалкою в південнім місті. Буду
Свій човен мати, неводи плести,
На теплім морі ночувати часто,
Вертатися, коли в волоссі хмар
Горять рожеві уплітки, а потім,
Коло стола в маленькій кухні сівши,
Дивитися, як мати чистить рибу
І як луска, спорснувши з-під ножа,
До пальчиків пошерхлих прилипає.