Стіл

Стіл I
Тільки цей стіл надійний. З цільного дерева. Він важкий.
Ми бенкетуємо за ним, як і ті, що були до нас, —
Вгадуючи під лаком дотики їхніх пальців.
Усе інше сумнівне. Також і ми, явлені
На мить лише під виглядом жінок чи чоловіків
(Чому чи — чи?) у строях, що суджені нам.
Я вдивляюся в неї, ніби бачу вперше її обличчя.
І в нього. І в неї. Для того щоб пам’ятати,
Але у якій неземній країні чи сфері?
До якої миті я готую себе?
До якого — з-поміж попелів — нового відходу?
Якщо я цілком перебуваю тут, розрізаючи м’ясо
У таверні цій над мінливою величчю моря.

Стіл ІІ
У таверні цій над мінливою величчю моря,
Свідомий зникнення, як в акваріумі, рухаюсь я
Серед нас, смертних таких, що ледве живих.
Тішить мене ця спільність — нехай вона і скорботна —
Поглядів, дотиків й жестів, теперішніх й давніх.
Думав я, що зумію ублагати час зупинитись,
Але вчуся згоди, як і інші до мене вчились.
І лише перевіряю, що лишається тут незмінним:
Ножі з роговими руків’ями та олов’яні чаші;
Порцеляна блакитна — міцна вона, хоч і крихка;
І як скеля-фортеця посеред бурхливого моря —
Із масивного дерева стіл: відполірований він до блиску.

Переклад з польської.

Оригінал (автор — Чеслав Мілош):

Stół

Stół I
Tylko ten stół jest pewny. Ciężki. Z masywnego drzewa.
Przy którym ucztujemy jak inni przed nami,
Zgadując pod werniksem dotyki ich palców.
Wszystko inne wątpliwe. Także my, zjawieni
Na chwilę pod postacią mężczyzn albo kobiet
(Dlaczego albo — albo?) w strojach nam sądzonych.
Wpatruję się w nią, jakbym widział jej twarz po raz pierwszy.
I w niego. I w nią. Żebym ich pamiętał
W jakiej nieziemskiej strefie czy krainie?
Przygotowuję się na jaki moment?
Na jakie znów odejście spomiędzy popiołów?
Jeżeli cały jestem tu i kroję mięso
W tej oberży nad chwiejną wspaniałością morza.

Stół II
W tej oberży nad chwiejną wspaniałością morza
Ruszam się jak w akwarium, znikania świadomy,
Pośród nas, tak śmiertelnych, że ledwo żyjących.
Cieszy mnie ta wspólnota, choćby i żałobna,
Spojrzeń, gestów i dotknięć, teraz i sprzed wieków.
Myślałem, że wybłagam zatrzymanie czasu,
Ale uczę się zgody jak przede mną inni.
I tylko sprawdzam, co tutaj jest trwałe:
Noże z rogowym trzonkiem i cynowe misy,
Niebieska porcelana, mocna, chociaż krucha,
I, jak skała warowna pośrodku odmętu,
Wygładzony na połysk, stół z ciężkiego drzewa.