Звіт з обложеного Міста
Занадто старий щоби носити зброю та боротися так як інші –
призначили мене з милості на другорядну роль хронікера
я записую – невідомо для кого – історію облоги
маю бути точним, але не знаю коли прийшла навала
двісті років тому у грудні у вересні (1) а може і на світанку вчора
всі тут хворіють на одне – зникає почуття часу
нам залишилося лише місце прив’язаність до місця
ще тримаємо ми примари садів та будинків руїни храмів
якщо втратимо ми навіть руїни нічого не залишиться зовсім
я пишу так як вмію у ритмі цих нескінченних тижнів
понеділок: склади порожні одиницею обігу щур став
вівторок: невідомими злочинцями бургомістр був убитий
середа: переговори про перемир’я ворог інтернував наших посланців
не знаємо місця їх перебування тобто місця їх страти
четвер: після бурхливих зборів більшістю відкинули пропозицію
торговців прянощами про те щоб капітулювати беззастережно
п’ятниця: початок чуми, субота: руки наклав на себе
незламний захисник N. N., неділя: води немає
але ми відбили штурм східних воріт званих Брама Завіту
знаю усе це одноманітно й навряд чи когось торкнеться
уникаю коментарів почуття тримаю в узді пишу лиш про факти
кажуть тільки вони й цінуються на іноземних ринках
але з певною гордістю хочу я повідомити світу
що ми вивели завдяки війні дітей небувалу породу
наші діти не люблять казок грають вони у вбивство
наяву й уві сні мріють про суп, хліб і кістки
зовсім як собаки та кішки
ввечері по околицях Міста люблю блукати
вздовж кордонів нашої хисткої свободи
на мурашник військ на їхні вогні зверху я дивлюся
слухаю гуркіт барабанів варварські крики
справді це незбагненно що все іще захищається Місто
облога триває довго вороги змінюватися повинні
їх ніщо не пов’язує окрім бажання щоби загинули всі ми
готи татари шведи Кесареві полки Преображення Господнього військо (2)
хто їх тут порахує
кольори прапорів змінюються мов дерева на горизонті
від ніжної пташиної жовті навесні через зелень в червоний до чорного взимку
звільнений від фактів увечері я подумати можу
про колишні справи й далекі ось наприклад про наших
союзниках що за морем знаю щиро вони співпереживають
шлють борошно мішки підбадьорення жир і гарні поради
і не знають навіть що зрадили нас батьки їх
союзники тих часів коли була Друга Апокаліптична (3)
сини без вини заслуговують на подяку ось ми їм вдячні
адже вони не пережили довгої як вічність облоги
ті кого торкнулось нещастя завжди самотні
як захисники Далай-лами курди афганські горяни (4)
зараз коли я пишу ці слова прихильники компромісу
здобули деяку перевагу над партією непохитних
звичайне коливання настроїв все ще вагається доля
цвинтарі зростають захисників все менше і менше
але продовжується і триватиме до кінця оборона
і якщо впаде Місто а врятується з нас один тільки
він і буде нести в собі Місто вигнання усіма шляхами
він і буде Місто
дивимося ми в обличчя голоду в обличчя вогню в обличчя смерті
та в обличчя зраді – і оце найстрашніше
тільки сни наші розтоптати та принизити не вдалося
Примітки:
- Збігнев Герберт перемішує епохи, створюючи образ позачасової облоги Польщі. Двісті років тому — посилання на розділи Речі Посполитої наприкінці XVIII століття. Грудень — запровадження військового стану генералом Ярузельським у грудні 1981 року. Вересень — напад Німеччини та СРСР на Польщу у вересні 1939 року.
- Перерахування історичних ворогів. Готи та татари — стародавні набіги; шведи — “Потоп” XVII століття; Кесареві полки — римські війська; “Преображення Господнього військо” — позначення російських, а далі і радянських військ (за аналогією з Преображенським гвардійським полком Російської імперії).
- За аналогією з Другою світовою.
- У 1980-ті роки ці народи вели боротьбу проти тоталітарних систем (Тибет проти Китаю, Афганістан проти СРСР, ну а з курдами ситуація не дуже змінилася і донині).
Переклад з польської.
Оригінал (автор - Збігнев Герберт):
Raport z oblężonego Miasta
Zbyt stary żeby nosić broń i walczyć jak inni –
wyznaczono mi z łaski poślednią rolę kronikarza
zapisuję – nie wiadomo dla kogo – dzieje oblężenia
mam być dokładny lecz nie wiem kiedy zaczął się najazd
przed dwustu laty w grudniu wrześniu może wczoraj o świcie
wszyscy chorują tutaj na zanik poczucia czasu
pozostało nam tylko miejsce przywiązanie do miejsca
jeszcze dzierżymy ruiny świątyń widma ogrodów i domów
jeśli stracimy ruiny nie pozostanie nic
piszę tak jak potrafię w rytmie nieskończonych tygodni
poniedziałek: magazyny puste jednostką obiegową stał się szczur
wtorek: burmistrz zamordowany przez niewiadomych sprawców
środa: rozmowy o zawieszeniu broni nieprzyjaciel internował posłów
nie znamy ich miejsca pobytu to znaczy miejsca kaźni
czwartek: po burzliwym zebraniu odrzucono większością głosów
wniosek kupców korzennych o bezwarunkowej kapitulacji
piątek: początek dżumy sobota: popełnił samobójstwo
N. N. niezłomny obrońca niedziela: nie ma wody odparliśmy
szturm przy bramie wschodniej zwanej Bramą Przymierza
wiem monotonne to wszystko nikogo nie zdoła poruszyć
unikam komentarzy emocje trzymam w karbach piszę o faktach
podobno tylko one cenione są na obcych rynkach
ale z niejaką dumą pragnę donieść światu
że wyhodowaliśmy dzięki wojnie nową odmianę dzieci
nasze dzieci nie lubią bajek bawią się w zabijanie
na jawie i we śnie marzą o zupie chlebie i kości
zupełnie jak psy i koty
wieczorem lubię wędrować po rubieżach Miasta
wzdłuż granic naszej niepewnej wolności
patrzę z góry na mrowie wojsk ich światła
słucham hałasu bębnów barbarzyńskich wrzasków
doprawdy niepojęte że Miasto jeszcze się broni
oblężenie trwa długo wrogowie muszą się zmieniać
nic ich nie łączy poza pragnieniem naszej zagłady
Goci Tatarzy Szwedzi hufce Cesarza pułki Przemienienia Pańskiego
kto ich policzy
kolory sztandarów zmieniają się jak las na horyzoncie
od delikatnej ptasiej żółci na wiosnę przez zieleń czerwień do zimowej czerni
tedy wieczorem uwolniony od faktów mogę pomyśleć
o sprawach dawnych dalekich na przykład o naszych
sprzymierzeńcach za morzem wiem współczują szczerze
ślą mąkę worki otuchy tłuszcz i dobre rady
nie wiedzą nawet że nas zdradzili ich ojcowie
nasi byli alianci z czasów drugiej Apokalipsy
synowie są bez winy zasługują na wdzięczność więc jesteśmy wdzięczni
nie przeżyli długiego jak wieczność oblężenia
ci których dotknęło nieszczęście są zawsze samotni
obrońcy Dalajlamy Kurdowie afgańscy górale
teraz kiedy piszę te słowa zwolennicy ugody
zdobyli pewną przewagę nad stronnictwem niezłomnych
zwykłe wahanie nastrojów losy jeszcze się ważą
cmentarze rosną maleje liczba obrońców
ale obrona trwa i będzie trwała do końca
i jeśli Miasto padnie a ocaleje jeden
on będzie niósł Miasto w sobie po drogach wygnania
on będzie Miasto
patrzymy w twarz głodu twarz ognia twarz śmierci
najgorszą ze wszystkich – twarz zdrady
i tylko sny nasze nie zostały upokorzone