115 років від дня народження Чеслава Мілоша. Нобеліат і Праведник світу (чомусь зараз, згадуючи перше, майже не говорять про друге – а воно вагоміше буде).
Я перекладала його більше за всіх інших авторів. Ну і ось новий переклад, звісно.
Після вигнання
Вже не біжи. Тихо. Як ніжно дощ осідає
На дахи цього міста. І тепер вже усе
Бездоганно. Для вас, що прокидаються, - двох
На королівському ложі перед вікном мансарди.
Для чоловіка й жінки. Або для однієї рослини,
Поділеної на чоловіче й жіноче, що один за одним тужили.
Так, це мій подарунок. Над погорілищями
На гіркій, гіркій землі. Над підземним
Відлунням і звернень, і клятв. Щоби ви уранці
Були уважні: ось як голова нахилилась,
Ось рука з гребінцем, у дзеркалі дві особи -
Таке дається тільки раз, назавжди. І необов’язково у пам’яті.
Будьте уважнішими до того, що є, хоча воно і минає,
І щомиті вдячні, і славте будь-яке існування.
Цей маленький парк, мармурові зелені бюсти
У літній дрібний дощ, перламутрове світло -
Нехай залишиться він, як був, коли ви штовхнули хвіртку.
І вулиця високих, порослих лишайником арок,
Яку ваше кохання раптово перетворило.
Переклад з польської.
Оригінал (автор - Чеслав Мілош):
Po wygnaniu
Już nie goń. Cicho. Jak miękko deszcz pada
Na dachy tego miasta. Jak wszystko jest
Doskonałe. Teraz, dla was dwojga budzących się
W królewskim łożu pod oknem mansardy.
Dla mężczyzny i kobiety. Albo dla jednej rośliny
Podzielonej na męskość i żeńskość, które tęskniły do siebie.
Tak, to mój podarunek. Nad popiołami.
Na gorzkiej, gorzkiej ziemi. Nad podziemnym
Echem wezwań i przysiąg. Abyście o poranku
Byli uważni: pochylenie głowy,
Ręka z grzebieniem, dwie twarze w lustrze
Są tylko raz, na zawsze. I niekoniecznie w pamięci.
Abyście byli uważni na to, co jest chociaż mija
I w każdej chwili wdzięczni, świętujący wszelkie istnienie.
Ten mały park, zielonawe popiersia z marmuru
W świetle perłowym, w letni drobny deszcz
Niech jak był kiedy pchnęliście furtkę zostanie.
I ulica wysokich zliszajonych bram,
Którą ta wasza miłość nagle przemieniła.