Жар пригаси, драконова дочко, -
Пломінь очей пропікає лід мій,
Там, де зима, струмки не потрібні,
Гірко-солена вода ця змерзла.
Буду я тут у броні прозорій,
Буду за крижаною стіною,
Від опіків біль мені не потрібна,
Ти не підходь, не підходь, кажу-бо,
Так зможу я крізь тебе дивитись,
Так ти вже майже як лід прозора,
Ти не підходь, не підходь геть зовсім,
Там вдалині луска і блищить най,
Най десь отам горять райдужні крила,
Ти не дивись, відведи ж бо очі -
Сонячні і золоті занадто
В світі срібла, що дарує місяць…

Лиш крадькома на тебе дивлюся
Через укриття, холодне каміння,
Ніколи тобі не завдам я шкоди,
Швидкий мій погляд лід не розплавить,
Ти його і не помітиш майже.
Знаю твій світ, прозорий кинжал твій,
Він увійшов під серце глибоко,
Так що й не вийняти, і не вмерти,
Спалахувать - веселка по крилах:
Бо тільки так сяє біль у драконів,
Мерхнемо, тільки якщо ми мертві.
Чи смію я підійти до тебе?
Але ж не стримаюсь, слідом дивлюся:
Який ти прекрасний, який прегарний…
Так, так, уже відводжу я очі.