Дремлет плёс. В камыш и рогоз
Рябь испуганная убегает.
Кубок ночи в плавни налил,
Кубок ночью до края — мгла! — и вот
над щетиною бора
Мёртвый Селезень возникает.

Крылья воздух взрезают сталью, и
Полны свинца его мощные жилы,
Он летит — и запоздалые
Птицы головы в перьях укрыли.
Трава дрожит в чёрной воде.
Медленно он облетает озеро,
Голову вытянул вперёд и вперёд.
Крыло из стали камыш сечёт,
На колени падают лозы.

И вот стрелок начинает бить,
Безумными пальцами патроны нижет,
Бьёт и бьёт,
а Мёртвый Селезень свистит
Над головой всё ближе, всё ниже.

Солнце встаёт, измученное уже с утра
Борьбой возле бора чёрного:
Там полный воды до краёв чёлн — он
Качает тело с головою уроненной —
Тело стрелка, что убит был вчера
Своим последним патроном.

---

Перевод с украинского.
#поэты_Расстрелянного_Возрождения

---

Оригинал (автор — Майк Йогансен):

Плесо спить. В очерет
Тікають перелякані брижжі,
Келіх ночі налив у плав,
Келіх ніччю по вінця — мла! і от
над щітиною бору
Появляється Мертвий Крижень.

Крила йому свистять залізні,
Оливом повні потужні жили.
Він летить — і пізні
Птахи ховають голови під крила.
Трава тремтить у чорній воді.
Поволі він облітає озеро,
Голову витяг вперед, вперед, вперед.
Залізні крила січуть очерет,
На коліна падають лози.

І от стрілець починає бить,
Божевільними пальцями шукає набоїв,
Б’є і б’є,
а Мертвий Крижень свистить
Усе ближче, все нижче над головою.

І коли ранок встає, змучений в смерть
Борнею коло чорного бору,
Човен, води повний вщерть,
Гойдав тіло з пониклою головою
— Тіло стрільця, убитого вчора
З його останнього набою.