Мій коханий спитав: чи віриш в життя після смерті?
Я відповіла: — Повірю, але тоді лиш,
якщо троянда, яка того вечора у саду розквітла,
пахнутиме після смерті усіх пелюсток опалих.

Мій коханий спитав: чи хочеш ти до неба потрапить?
— Захочу, — відповіла я, — але тоді лиш,
якщо небо тепле, немовби твої обійми,
просторе, немов твоє дихання, і дике, як поцілунок.

Мій коханий спитав: чи завжди любитимеш мене ти?
Я відповіла: — Якщо вічність — це мить
між моїм порожнім серцем
і моїм серцем, що наповнено по вінця любов’ю,
то ніколи не буде часу,
у який би я тебе не кохала.

---

Переклад з польської.

---

Оригінал (авторка – Халина Посвятовська):

Mój kochany zapytał mnie: czy wierzysz w życie po śmierci?
Odpowiedziałam: uwierzę, ale tylko wtedy,
jeśli róża, która tego wieczoru zakwitła w naszym ogrodzie,
pachnieć będzie po zgonie wszystkich swoich płatków.

Mój kochany zapytał mnie: czy chcesz pójść do nieba?
Zechcę — odpowiedziałam — ale tylko wtedy,
jeśli niebo jest ciepłe jak twoje ramiona,
przestronne jak twój oddech i dzikie jak pocałunek.

Mój kochany zapytał mnie: czy zawsze będziesz mnie kochała?
Odpowiedziałam: jeśli wieczność jest chwilą
pomiędzy moim sercem pustym
a moim sercem wezbranym z miłości,
nigdy nie będzie czasu,
w którym nie kochałabym ciebie.