Елегія єврейських містечок (Elegia miasteczek żydowskich)

Більше вже в Польщі єврейських містечок немає:
В Бродах, Карчеві, у Грубешові, Фалениці —
В вікнах запалених свічок шукав би ти марно,
Більше не чути вже співу з простої божниці.

Рештки — прибрали, єврейське лахміття — спалили,
Витерли кров, чистота біля кожної хати,
І синюватим вапном стіни всі побілили
Як після пошесті чи до великого свята.

Місяць тут сяє один — він холодний і плоский,
Там, де за містом над шляхом зірки повставали.
Не відшукають єврейскі задумливі хлопці
Місяців двох золотих, що були у Шагала.

Місяці там вже кружляють, де інша планета,
Бо від людей відлетіли — мовчазних, похмурих…
Більше нема тих містечок, де швець був поетом,
Пекар — філософом, а перукар — трубадуром.

Більше нема тих містечок, де співи біблійні
У небеса разом з польською піснею линуть,
І де євреї старі під черешньою влітку
Згадують мури священного Єрусалиму.

Більше нема тих містечок, і зникла їх мова.
Тінь ця лежатиме довгі роки поміж нами,
Поки по-братньому ми не з’єднаємось знову:
Нації дві, а страждання… страждання ті ж самі.

Переклад з польської.

Антоні Слонімський був людиною складною і неоднозначною, що особливо видно зараз. Однак, здається мені, думку того, хто жив у той час і намагався осмислювати Голокост, який знищив 2\3 його народу, варто як мінімум зафіксувати.

Оригінал (автор - Антоні Слонімськи):

Elegia miasteczek żydowskich

Nie masz już, nie masz w Polsce żydowskich miasteczek,
W Hrubieszowie, Karczewie, Brodach, Falenicy
Próżno byś szukał w oknach zapalonych świeczek
I śpiewu nasłuchiwał z drewnianej bóżnicy.

Znikły resztki ostatnie, żydowskie łachmany,
Krew piaskiem przysypano, ślady uprzątnięto
I wapnem sinym czysto wybielono ściany,
Jak po zarazie jakiejś lub na wielkie święto.

Błyszczy tu księżyc jeden, chłodny, blady, obcy,
Już za miastem na szosie, gdy noc się rozpala,
Krewni moi żydowscy, poetyczni chłopcy,
Nie odnajdą dwu złotych księżyców Chagalla.

Te księżyce nad inną już chodzą planetą,
Odfrunęły spłoszone milczeniem ponurym.
Już nie ma tych miasteczek, gdzie szewc był poetą,
Zegarmistrz filozofem, fryzjer trubadurem.

Nie ma już tych miasteczek, gdzie biblijne pieśni
Wiatr łączył z polską piosenką i słowiańskim żalem,
Gdzie starzy Żydzi w sadach pod cieniem czereśni
Opłakiwali święte mury Jeruzalem.

Nie ma już tych miasteczek, przeminęły cieniem
I cień ten kłaść się będzie między nasze słowa,
Nim się zbliżą bratersko i złączą od nowa
Dwa narody tym samym karmione cierpieniem.

1947