Деякі фільми заслуговують на більшу популярність, ніж вони мають.

Наприклад, “The Front Page” Біллі Уайлдера 1974 року. Не розумію, чому його так рідко згадують, на мою думку, це справжній комедійний шедевр. Так, це рімейк старого фільму Говарда Г’юза, але “Аромат жінки” з Пачіно теж рімейк, і це нікому не заважає.

Уайлдер зняв фільм як ліричну комедію про те, як людину бере в полон його професіоналізм, і одночасно як саркастичну сатиру, яка висміює дурнів та лицемірів у політиці. Обидві лінії з’єднуються в Уолтері Бернсі, редакторі чиказької газети “The Examiner”. Уолтер Маттау у цій ролі сидить як влитий, при цьому він зовсім не схожий на той образ, який створив за сорок років до нього Алодьф Менжу.

Цікаво, що Уалдер наситив рімейк посиланнями на події та сюжети кінця 1920-х - наприклад, згадується кривава гангстерська розбірка в гаражі (з якої, до речі, починається його “Some Like It Hot”). Фільм знятий за п’єсою колишнього чиказького журналіста Бена Гехта - згідно з фільмом, Уолтер Бернс якось напоїв його до повної відключки, щоб той не зміг виїхати з Чикаго до Голлівуду. Крім того, саме Бернс нібито доручив Гільді Джонсону написати фальшивий щоденник Роксі Гарт (мюзикл “Чикаго” всі бачили, сподіваюся).

Загалом, обов’язково подивіться, хто ще не встиг.