Стереотипні уявлення європейців про “не надто розумних” американських мільярдерів руйнувалися повільно та важко. Ще півстоліття тому запросто могла народитися байка про нафтового магната Роберта Маккалоха, який купив Лондонський міст, бо нібито переплутав його зі знаменитим Тауерським. (Насправді ж Маккалох купив старий вікторіанський міст цілком свідомо, він заздалегідь планував перевезти його через океан і зібрати заново камінь за каменем в Аризоні, як нову місцеву пам’ятку. Але його цілком шляхетний намір було перетворено на анекдот).

Потім у США з’явилося покоління мільярдерів, які створили суттево новий узагальнений образ успішної людини епохи інформаційного вибуху - Білл Гейтс, Стів Джобс, Сергій Брін, Джефф Безос. Про них ходили зовсім інші байки, в яких вони могли виглядати ексцентриками та диваками, але у дурниці їх якось не підозрювали. Колишній стереотип вирушив до музею історичних анекдотів.

А потім прийшов Трамп із замашками багатенького завсідника борделів, апломбом самозакоханого неука, зграєю огидних лизоблюдів і звичкою до нестримної хлестаківщини.

І раптово виявилося, що найкраще його характер описує напівзабутий карикатурний стереотип. Збагачений новою фактурою, але загалом снайперськи точний, як замальовка Нормана Роквела.