Проміжні вибори у США: коли Конгрес переходив з рук у руки

Проміжні вибори у США не завжди призводять до радикальних змін політичного балансу. Але в американській історії є кілька випадків, коли їхнім результатом ставала справжня зміна влади в Конгресі: партія, яка до виборів контролювала обидві палати, втрачала більшість одразу і в Палаті представників, і в Сенаті, а її політичні опоненти отримували повний контроль над законодавчою владою.

Таких випадків в історії США було шість.

1894 рік. Перемога республіканців за президента-демократа Гровера Клівленда.

Республіканці здобули переконливу перемогу, отримавши контроль над обома палатами Конгресу. Це сталося на тлі економічної кризи, високого безробіття та невдоволення політикою адміністрації Клівленда.

1918 рік. Перемога республіканців за президента-демократа Вудро Вільсона.

На тлі Першої світової війни демократи втратили більшість в обох палатах. Для Вільсона це означало серйозне ускладнення відносин із Конгресом саме тоді, коли президент потребував політичної підтримки для реалізації своїх післявоєнних планів.

1946 рік. Перемога республіканців за президента-демократа Гаррі Трумена.

Республіканці повернули собі обидві палати після чотирнадцятирічного періоду контролю демократів, який розпочався 1933 року. Повоєнна інфляція, страйки та невдоволення діяльністю адміністрації Трумена стали важливими чинниками поразки демократів.

1954 рік. Перемога демократів за президента-республіканця Дуайта Ейзенгавера.

Демократи повернули контроль над обома палатами Конгресу. При цьому республіканський президент Ейзенгавер зберігав широку суспільну підтримку. Це показує, що результати проміжних виборів не обов’язково є прямим відображенням ставлення виборців до президента.

1994 рік. «Республіканська революція» за президента-демократа Білла Клінтона.

Це один із найвідоміших прикладів зміни політичного балансу в американській історії. Республіканці на чолі з Ньютом Ґінґрічем отримали 54 додаткові місця в Палаті представників і встановили контроль над обома палатами. Демократи втратили більшість, якою володіли десятиліттями.

2006 рік. Перемога демократів за президента-республіканця Джорджа Буша-молодшого.

На тлі непопулярності війни в Іраку та падіння рейтингів адміністрації Буша демократи здобули більшість у Палаті представників і Сенаті. В останньому випадку контроль забезпечували не лише сенатори-демократи, а й двоє незалежних сенаторів — Берні Сандерс і Джо Ліберман, які входили до демократичного кокусу.

Отже, за цей період чотири рази повний контроль над Конгресом переходив від демократів до республіканців і двічі — від республіканців до демократів.

Є й важлива особливість: в усіх шести випадках ішлося про проміжні вибори, які відбувалися за президента протилежної партії. Інакше кажучи, зміна контролю над Конгресом відбувалася не одночасно зі зміною президента, а посеред його президентського терміну.

Це, мабуть, одна з найхарактерніших особливостей американської політичної системи: виборці можуть залишити президента при владі, але водночас суттєво обмежити його можливості, передавши обидві палати Конгресу політичним опонентам.