Текст 2020 року.

---

Судячи з того, що я бачу, в Україні має бути по два однакових ключових міністерства. Два міністерства оборони, наприклад. Два міністерства охорони здоров’я. Два міністерства освіти. І так далі.

Одне — офіційне, традиційне, бездіяльне й некомпетентне. Орієнтоване на кар’єристів і номенклатуру, з головною професійною навичкою — уникати відповідальності за всі ці прекрасні якості.

Друге — суспільне, неформальне. Воно потрібне для того, щоб забезпечувати результат, який офіційне міністерство начебто має давати, але не може — з усіх перелічених вище поважних причин.

Офіційне Міністерство закордонних справ може, наприклад, тиждень чекати на позицію Офісу президента щодо якогось питання, відмовляти Лукашенку у визнанні його «законно обраним» або просто якось мовчки перетанцювати цю тему.

А неофіційне могло б одразу сказати: ми цього фраєра давно знаємо. Ніякий він не «законно обраний», а просто старий хрич із совком у голові та Путіним у роті.

І тоді у зовнішній політиці настала б гармонія.

От ви смієтеся. А така конкуренція насправді потрібна. Серйозно.

Бо без неї жодного результату в масштабах країни ми взагалі не отримаємо. Тільки звіти про те, чому цей результат неможливий.

Систему багато років налаштовували саме на таке мукання — і налаштували, треба визнати, блискуче. Неможливість досягти результату фактично стала офіційною державною ідеологією.

Тому я думаю, що нам так чи інакше доведеться створювати альтернативу цій помпезній безпорадності.