2018 рік.

Одна помилка. Рівно стільки, і не більше. Як у саперів: одна помилка - і тебе більше немає.

Так працює репутація.

Відповідальність може мати різні форми, і репутація - одна з них. Вона не замінює ані кримінальної, ані службової чи будь-якої іншої відповідальності. І навіть не надто прямо з ними пов’язана. Можна бути засудженим злочинцем і водночас мати репутацію порядної людини. Наприклад, людину засудили за перевищення меж необхідної самооборони - захищав дівчину і трохи переборщив. Злочинець? Так. Покидьок? Ні.

Журналіст теж може вляпатися. Способів і приводів завжди вистачає. Від безневинного уникання складної теми до цинічної фальсифікації. І якщо репутація працює, то після серйозного провалу такого масштабу другого шансу на помилку в тебе вже не буде. Тебе просто не візьмуть у пристойне медіа. Повторю: якщо репутація щось означає.

Політик теж може вляпатися. Приводів ще більше: заплатив службовою карткою за таксі, попався на інсайдерській торгівлі, приховав російський паспорт, виводив гроші в офшор, мутів схеми з державними замовленнями - чого тільки не буває. І якщо репутація працює, як у Європі, то після одного такого викриття - все. Політична кар’єра закінчена, можете більше не телефонувати.

А якщо репутація не працює, то буде як у нас - і як у Росії. Жоден чиновник, вищий за колезького асесора, жоден депутат, більший за сільського масштабу, не може бути позбавлений почесного права вдруге публічно обісратися. Аж до найвищого рівня. Навіть якщо його спіймали на гарячому й смердючому, він і далі ходитиме до Ради, а колеги потискатимуть йому руки. Ще й мучеником його вважатимуть.

А коли репутація не працює, починає працювати терпимість до корупції, некомпетентності, зловживань, брехні, нехтування професійними принципами. І що далі, то більше.

І з усім цим ми нікуди не прийдемо. Ні до Європи, ні в майбутнє, ні до перемоги. Хіба що на репутаційне звалище, бо нічого іншого ми не будемо варті.

(Усе сказане вище стосується насамперед мене. Чи стосується це вас - вирішуйте самі.)