Ось що я писав про російські “вибори” у 2016 році. Дивно, наскільки мало відтоді змінилася модель. Помилки прогнозу, звичайно, теж проявилися, але модель встояла.

Коли політична пухлина усвідомлює, що під її чуйним керівництвом країну доведено до майже ідеального стану (тобто впритул наближено до розвтілення), вона починає шукати спосіб безпечно здати справи. Якщо їй, звісно, вистачає на це розуму. Найбезпечніше провести здачу справ через тріумфальне зняття із себе відповідальності: ось, дивіться, ми досягли грандіозних успіхів, закріпили їх духовними скріпами, тепер треба дати дорогу молодим. Слово “успіхи” підкреслимо на всіх каналах.

У такому підході закладена сумна для пухлини суперечність. Досить важко пояснити конституційному джерелу влади, чому раптом знадобилася зміна політичних коней за таких підкреслених успіхів. Навіщо міняти погане керівництво на хороше, люди інтуїтивно розуміють, але навіщо міняти таке хороше на невідомо яке? Грандіозні успіхи ж. Перемоги навкруги ж. Ніхто й ніде так, як тут і зараз, ж. Якщо не ці, то хто? Ж. З усього виходить, що зміни не потрібні.

До того ж політичні опоненти (в лапках і без них) начебто не проти перебрати владу, але брати на себе всю повноту відповідальності напередодні ідеального стану країни чомусь не хочуть. Навпаки, вони неодмінно бажають змусити колишню пухлину нести відповідальність за скоєне й тим самим зіпсувати їй усе задоволення від безпечної здачі справ. При цьому в грандіозні успіхи, про які на всіх каналах, вони чомусь не вірять. На відміну від електоральних мас.

За таких нелюдських умов, щоб безпечно піти, пухлині неодмінно доведеться залишитися. Інакше не вийде зберегти за собою контроль над ситуацією. Якщо втратить контроль - наздоженуть, і все, безпеки немає.

Пастка: залишатися не можна, бо грошей уже майже немає, економіка відпочиває на дні, а надбудова натякає, що без грошових вливань рухне й усіх накриє. Але й забиратися теж не можна. Варто відпустити віжки й зіскочити, але ж ці, нові, з віжками, наздоженуть, відберуть нажите непосильною працею і прикро відплескають.

Припускаю, що нинішні вибори спочатку планувалися Кремлем як спроба часткової передачі справ. Звідси оприлюднення нижчого, ніж зазвичай, рейтингу правлячої партії, частковий допуск опозиції (навіть на центральні канали), виведення Елли Памфілової на орбіту електорального наглядача та інші начебто послаблення. Але при всьому цьому Кремль безумовно не збирався відмовлятися від контролю над ситуацією. Звідси закономірне продовження мовлення про “грандіозні успіхи” та “духовні скріпи”, рефлекторне закручування гайок щодо офіційних опозиційних кандидатів пильними поліцейськими просто на зустрічах із виборцями, використання тієї самої, що й раніше, механіки виборчих комісій - механіки, налаштованої на зрозумілу перемогу над ворогом, а не на незрозумілу передачу комусь відповідальності. Люди ж не хочуть жодних змін, пам’ятаєте?

Результатом усієї цієї неузгодженості стане, найімовірніше, перемога інерції, збереження статус-кво і, що прикро для чуйного керівництва РФ, збереження за ним усієї відповідальності за ідеальний стан країни.

Ну й так їм і треба, я вважаю.