Сергій Корсунський. Гачок для вербування: як публічність у соцмережах перетворюється на зброю Кремля

“…Ніхто, з моменту введення цієї норми, не пояснив, навіщо банкам повні копії всіх сторінок паспорта (а там, наприклад, колишні місця проживання – адреси реєстрацій, які не так просто знайти іншим способом) та копія ідентифікаційного коду, які треба надавати ледь не кожен рік-два? Уважно простежте, скільки своїх даних ви вимушені розкривати під час реєстрації на сайтах, в установах, де надають різноманітні послуги, нарешті, скільки знає про вас Дія.

Прямий наслідок цього – це коли ви перетинаєте кордон, а там зʼясовується, що вас розшукують за шахрайство; коли зʼясовується, що на ваш паспорт і код зареєстровані якісь фірми-прокладки; коли від вашого імені ваші партнери отримували мейли з певними проханнями, а все тому, що про вас дуже багато знає LinkedIn.

Звичайно, у сучасному світі було б просто неможливо не користуватись сучасними засобами звʼязку, публічних комунікацій, реклами. Так само легше підтримувати онлайн-контакти, оскільки у сучасних умовах люди давно не живуть на одному місці, вони мігрують і, якщо тільки це не принципова відмова від спілкування, прагнуть залишатися “на зв’язку”.

В умовах сучасної війни кібератаки стали одним з ключових елементів ворожої діяльності. Нині вони лише частково і дедалі менше спрямовані на отримання “викупу”, тобто комерційної вигоди, і дедалі більше стосуються питань національної безпеки й оборони…”