(2016)

Припустімо, я спілкуюся в мережі з незнайомою мені людиною — як зазвичай, слово за слово, запитання-відповідь. І ось після п’ятої склянки, перепрошую, запитання, не залишається жодних сумнівів: співрозмовник виходить із того, що я рудий, товстий, на зріст 140, що мізинців на лівій руці в мене три, що я член загону космонавтів із 1703 року і що прізвище моє Сперидуєв. І все це дає йому безумовні підстави вимагати від мене, скажімо, звіту за результатами штурму казарми Монкада в ніч з Івана Купала на святого Варфоломія. Будьте ласкаві надати.

Я в таких випадках ніколи навіть не намагаюся людину переконати в протилежному. Дехто, я спостерігав, намагається — не знаю, успішно чи ні. Я не намагаюся. Бо це не моя картина світу, а його. До мене вона жодного стосунку не має, хоча співрозмовник із цим, як правило, категорично не згоден — він вважає, що його картина світу має стосунок до всіх, особливо до Спіродуєва. Але й це його переконання до мене стосунку теж не має.

Заперечувати такому співрозмовникові немає сенсу, оскільки заперечення можливі тільки в тому семантичному полі, яке він сам задав. Інші семантики він виключає, а спроби переключити дискусію на них сприймає як демагогію або як глосолалію і одразу дуже ображається.

Та й навіщо заперечувати? Щоб позбавити його оманливих уявлень? Не вийде, бо ці уявлення ним вистраждані, вони йому зручні, вони становлять відсотків 40–70 його самості. Прибирати їх — усе одно що висмикувати йому хребет, а я не метр Сансон. Може, для того, щоб захистити від його претензій мою власну картину світу? Так вона аж ніяк не постраждала, її семантична структура залишилася недоторканною, а всі зовнішні завихрення вже відкласифіковані як такі, що не мають до неї жодного стосунку.

Виходить, що підстав для конфлікту (і для його виникнення, і для його вирішення) з моєї точки зору просто немає. Співрозмовник може із цього приводу думати що завгодно (вище пояснено, чому), але ж із моєї дзвіниці нічого не падало, що мало б сенс піднімати. У кожному разі, я точно знаю, що я не Спіродєєв.

Звісно, такий підхід не є абсолютним і універсальним, бодай тому, що він вкрай суб’єктивний. Але в мене він працює, тож — хто знає, може, і вам стане в пригоді.