Леонід Швець. Росію жере китайський рак, а Путіна – образа

“…Сприйняття часу – ледь не базова відмінність цих двох авторитарних режимів.

Російський відверто внутрішньо стиснувся в очікуванні, коли закінчиться біологічний час вождя, який загрався, а там вже як-небудь. Стратегією назвати це складно.

Китайський – попри те, що Сі наполегливо намагається надати йому свої персоналістські риси, – послідовно намагається нарощувати конкурентні переваги, щоби друга половина століття стала беззастережно китайською за новими параметрами сучасності: енергоефективності та передовими технологіями.

І в цьому новому світі Росію розгледіти складно. Вона і зараз-то за ВВП поступається провінції Гуандун, притому що провінція – лідер інноваційного виробництва Китаю, а Росія розливає по бочках і трубах вміст своїх надр. Ні інвестувати в Росію, ні ділитися з нею передовим досвідом китайці не мають наміру. З якого дива? Якщо росіянам щось потрібно, нехай купують. Таке ось “стратегічне партнерство”.

Відрізавши себе від Заходу, зі Сходом Росія так і не зійшлася, а ось китайську ракову пухлину, згадуючи слова Каї Каллас, змушена плекати.

На тлі провалу в Україні, який уже нічим не виходить маскувати, Путіну зараз конче потрібна якась ілюзія перемоги, і демонстрація підтримки з боку міцного плеча товариша Сі стала б у великій нагоді. Можна було б обводити недоброзичливців урочистим поглядом, презирливо посміхаючись. Але той вирішив не балувати молодшого партнера проявами відсутньої дружби, а через ЗМІ ще й злили образливу фразу з розмови з Трампом про те, що Путіну доведеться пошкодувати про українську авантюру…