Подорож дилетанта в політику, або Хто відповість за кадровий авантюризм

“…Запитання “з ким би ти пішов у політику?” у чомусь складніше за запитання “з ким би ти пішов у розвідку?” У розвідці є спільна мета, небезпека, яку поділяють, і жодних спокус. У політиці скільки учасників, стільки унікальних констеляцій групових і приватних інтересів і цілей, суцільні спокуси та різні уявлення про ступінь допустимого.

Додайте сюди ще вічний головний біль – вимогу належної компетентності, – і завдання вийде ще те.

Опинившись у вчора ще чужій для себе сфері без власних ресурсів, свіжоспечений глава держави взявся затикати кадрові дірки тим, що було під рукою, і тим, що під цю руку стали активно підсовувати.

Інтуїтивне рішення покластися на тих, на кого покладався завжди, виявилося помилковим. З нерозлучним із дитинства Ванею друг Вова в розвідку, можливо, і пішов би без вагань, але Іван Баканов на чолі СБУ виявився для президента Володимира Зеленського одним із найприкріших провалів, посиленим обставинами війни. Що вже говорити про колишніх товаришів по бізнесу, приятелів приятелів і хороших знайомих хороших знайомих, рекомендованих на ті чи інші посади.

Не слід приймати пояснення за виправдання. Президент несе повну відповідальність за всі призначення, зроблені з його благословення, а прагнення Зеленського замкнути ключові рішення на власний Офіс підвищують цю відповідальність подвійно…”