Тімоті Снайдер. Самогубство наддержави: досвід Трампа

“…Державність. Наддержава має бути щонайменше сучасною державою. Це означає устрій, який через закон та інститути об’єднує широкі маси громадян у спільній справі. Немає жодних ознак того, що адміністрація Трампа розглядає Сполучені Штати Америки як таку державу. Вона ставиться до існування США як до комерційної можливості для обраного кола осіб, причому не тільки американців.

Національні інтереси. Другою мінімальною вимогою для наддержави є розуміння того, заради чого ця сила має використовуватися. Адміністрація Трампа не виявляє інтересу до блага народу.

Теоретики міжнародних відносин розходилися в думках щодо того, як лідери розуміють національні інтереси. Однак ми інтелектуально не готові до ситуації, коли лідеру просто начхати і на державу, і на націю.

Спадкоємність. Знову ж таки, щоб держава зберігала статус наддержави, вона має зберігати себе в часі. Базовою вимогою такої безперервності є принцип спадкоємності – спосіб передання влади від одних людей до інших зі збереженням функціонування інститутів.

У Сполучених Штатах спадкоємність забезпечує демократія. Історично можливі й інші способи: наприклад, династичний (або династичне всиновлення, як у Римі II століття) чи рішення політбюро, як у Китаї або в СРСР (у США це було б “капіталістичне політбюро”, своєрідний олігархічний шабаш на кшталт того, який підсунув нам Джей Ді Венса).

Але перехід від демократії до подібних схем означав би кінець Американської республіки. Трамп прагне залишатися при владі нескінченно і говорить про це відкрито. Ставлячи під сумнів чесність системи виборів, він ставить під сумнів Америку, а отже, й американську могутність…”