Пастка асиметрії: чому “слабкий” Іран не поступається гігантській військовій машині США

“…Під час війни у В’єтнамі, за оцінками, загинуло 1,1 млн мирних жителів Північного В’єтнаму і бійців В’єтконгу, тоді як втрати США становили 58 000 військовослужбовців. Проте США не змогли нічого протиставити рішучості Півночі. Після восьми років жорстокої війни США здалися, уклали угоду, вивели війська і потім просто спостерігали за тим, як Північний В’єтнам здобув перемогу над Півднем.

В Афганістані 2001 року США скинули Талібан, встановили новий уряд і створили велику афганську армію, яку підтримувала американська вогнева міць. За наступні 20 років залишки Талібану втратили близько 84 000 бійців, тоді як втрати США становили майже 2400 військовослужбовців. Зрештою США попросили миру, уклали угоду і пішли. Талібан негайно повернувся до влади…

…Історія підказує: коли велика держава стикається з меншою силою, яка виявляє більшу рішучість, у неї є два шляхи. Вона може піддатися зарозумілості влади й піти на загострення, як це було у В’єтнамі, Іраку та Афганістані. Або вона може поступово припинити конфлікт, щоб спробувати зберегти обличчя.

Часто в минулому лідери сильнішої сторони обирали перший варіант – ескалацію. Вони просто не можуть позбутися думки, що ще трохи сили тут чи там допоможе виграти конфлікт. Президент Барак Обама помилково вважав, що відправлення додаткових 30 000 військовослужбовців в Афганістан поставить Талібан на коліна.

Попри ознаки того, що Трамп хоче вийти з іранської війни, він усе ще може піддатися зарозумілості влади. У Перську затоку направляються нові війська США, а бомбардувальники B-52 вперше почали здійснювати польоти над Іраном.

Досвід Кореї, В’єтнаму, Іраку та Афганістану показує: якщо прямувати шляхом зарозумілості та йти на ескалацію проти такого рішучого противника, як Іран, це, ймовірно, обійдеться США дуже дорого…”