Процес “K.G.M. проти Big Tech” може назавжди змінити правила гри для соціальних платформ.

“Протягом десятиліть Стаття 230 “Закону про пристойність у повідомленнях” (Section 230 of the Communications Decency Act) слугувала щитом для технологічних компаній, захищаючи їх від відповідальності за контент, який публікують користувачі. Щоразу, коли люди подавали до суду через шкоду, пов’язану з соціальними мережами, компанії посилалися на Статтю 230, і справи зазвичай закривалися на ранніх стадіях.

У судовому процесі K.G.M. використовується інша правова стратегія: відповідальність виробника за шкоду, заподіяну внаслідок дефекту товару (product liability) на основі недбалості. Позивачі стверджують, що шкода виникає не через сторонній контент, а через власні інженерні й дизайнерські рішення платформ, “інформаційну архітектуру” та її особливості, що формують досвід споживачів контенту.

Нескінченна прокрутка, автовідтворення, повідомлення, націлені на посилення тривожності і системи зі змінною винагородою працюють на тих самих поведінкових принципах, що й ігрові автомати.

Оскільки це свідомий вибір інженерного рішення продукту, позивачі наполягають, що такі рішення мають підпадати під ті самі зобов’язання щодо забезпечення безпеки, що й будь-який інший промисловий товар або сервіс. Звідси випливає, що його творці мають нести відповідальність за недбалість, безумовну відповідальність (strict liability) або порушення гарантії придатності продукту.

Суддя Вищого суду Каліфорнії Керолін Куль погодилася з тим, що ці позови заслуговують на розгляд у суді присяжних. У своїй постанові від 5 листопада 2025 року вона відмовила в клопотанні Meta про винесення рішення в порядку спрощеного провадження і провела чітку межу між функціями, пов’язаними з публікацією контенту (які може захищати Стаття 230), і такими функціями, як час приходу сповіщень, петлі залучення і відсутність ефективного батьківського контролю (що вона захищати не може).

Отже, суддя Куль встановила, що відмінність між “поведінкою” і “контентом” – коли алгоритмічний дизайн розглядається як власна поведінка компанії, а не як захищена публікація чужої мови – є життєздатною правовою теорією. Цей деталізований підхід може стати дорожньою картою для судів по всій країні.”

https://www.liga.net/ua/society/opinion/naviazana-zalezhnist-sud-vyznachyt-vidpovidalnist-sotsmerezh-za-pidsadzhuvannia-korystuvachiv