“…Якщо ми вивчимо витоки цієї війни – або те, що нам вдається в них розгледіти, – ми виявимо щось зовсім інше: закриту вотчину міжнародних олігархів, які експлуатують державну міць і патріотичні почуття і водночас створюють світовий устрій, у якому американська держава або стає набагато слабшою, або просто перестає функціонувати. Такий собі “олігархічний коридор”.

Чи є ця війна “американською” за своїм походженням? Чи можемо ми знайти генезис війни Трампа проти Ірану в самих Сполучених Штатах?

Безумовно, у цієї війни є внутрішньополітичний вимір. Трамп уже дав зрозуміти, що хоче використати її, щоб спробувати “федералізувати” вибори в листопаді 2026 року і зберегти свою владу за допомогою штучної більшості з покірних республіканців. Але для цього підійшла б будь-яка війна. І, наскільки нам відомо, до літа або осені Трамп цілком може переключитися на іншу війну – проти Куби – або на якусь наступну…

…Можна згадати найрізноманітніші приводи, через які Америка вступала у війни: і більш-менш благородні, і більш-менш ниці. Ми вели війни, викликані реальними зовнішніми загрозами, спробами сецесії всередині країни, газетними кампаніями, урядовим аналізом загроз або кампаніями державної пропаганди. Однак у всіх цих історичних прикладах був присутній якийсь американський компонент, якийсь внутрішній процес. Тут же такий “американський внесок” відсутній.

Йдеться не про легітимність минулих воєн. Питання простіше, і воно має аналітичний характер: у всіх минулих випадках у збройного конфлікту була якась “американська історія походження”. А у випадку з Третьою війною в Затоці її немає.

Не було ні зовнішньої, ні внутрішньої загрози, не було навіть суб’єктивного суспільного відчуття такої загрози. Ми бачимо вкрай мало свідчень якихось тривалих дискусій чи дебатів усередині урядових відомств (як було за часів В’єтнаму) або бодай урядової медіакампанії, покликаної схилити громадську думку на свій бік (як було перед Другою війною в Затоці).

Тож приймемо версію самого Трампа про те, що єдині обмеження для його дій є в його “власній голові”. Але й це лише відводить від суті. Що саме у нього в голові і як воно туди потрапляє? Ми не бачимо ознак того, що вміст його розуму зараз пов’язаний з його власними озвученими переконаннями (премія миру), громадською думкою (вона проти війни), консенсусом в уряді (якого немає) або пропагандистською кампанією (аналогічно). Які ж тоді канали зв’язку з головою Трампа?

Шлях до розуму Трампа, судячи з усього, пролягає через “олігархічний коридор”…

Війна в інтересах “олігархічного коридору”: чому США б’ють по Ірану, але не чіпають Росію