“Примирливі” помахування Макрона і Рютте у бік Трампа деяким видаються формою політичної малодушності. Але мені хочеться сподіватись, що це форма політичного айкідо. Вони розуміють, що всю стару порцеляну колишній союзник все одно поб’є, але не хочуть самі подавати йому сімейні сервізи. Вони роблять примирюючі жести, які політики з кола Трампа сприймають як прояви слабкості та як приводи для чергового міжнародного хамства. Але фішка в тому, що кожна така нова атака насправді погіршує становище атакуючого. А той, хто приймає атаку, використовує її ж енергію для того, щоб максимально дбайливо вкласти хама в найбезпечнішу (для нього ж самого, до речі) позу. Це не так складно, як може здатися, і мені шкода, що на практиці це трапляється рідше, ніж політична малодушність. Але мені таки хочеться сподіватися…