“Парадоксально звучать слова міністра закордонних справ Естонії Маргуса Цахкни про те, що в усіх кроках слід виходити з принципів Статуту ООН і міжнародного права та уникати дій, які їх підривають.

Формулювання бездоганне, питання в тому, наскільки воно послідовне.

Якби це було реальною і обов’язковою основою зовнішньої політики Естонії, то це мало б бути актуальним і 2003 року, коли Статут ООН було порушено без мандата, причому не в спірній, а в демонстративній формі. Тоді справа не обмежилася лише політичною підтримкою: уряд Естонії під керівництвом Партії реформ також спрямував свій військовий підрозділ на допомогу США для окупації Іраку.

Це був стратегічний вибір, заснований на реалістичному розрахунку безпеки. Гарантії США щодо забезпечення безпеки Естонії в межах НАТО переважили абстрактні юридичні принципи.

Це була не моральна помилка, а практичний вибір, властивий для малої країни у світі, де безпека залежить від підтримки сильнішого союзника.

Проблема виникає тоді, коли така логіка не застосовується послідовно. Якщо Естонія 2003 року брала участь в операції, що порушила Статут ООН, сьогоднішні аргументи про “броньований щит” міжнародного права неминуче стають проблематичними…”

Священний щит чи зручна ширма: як працюють подвійні стандарти міжнародного права