Світ у 2026 році: Рік “третього дихання” і точка неповернення для Кремля

“По-перше, мирної угоди не буде. Росія не може завершити війну через низку причин, зокрема економічні (немає коштів для переведення економіки з воєнних рейок на цивільні), політичні (вищі еліти мають зиск від війни), соціальні (треба щось “продати” населенню як перемогу) та військові (треба щось робити з величезною армією, яку не можна просто повернути додому в злидні, бо рознесуть ущент усю Росію, як у 1917-му).

Отже, Росія продовжуватиме війну стільки, скільки зможе, і завершить тоді, коли не зможе. А цей день може настати у 2026-му (не дуже ймовірно), а може дещо пізніше (що більш імовірно).

Тож тиск на Україну триватиме: тиск на Сили оборони на фронті, на енергетику й логістику, на психіку людей у тилу, тиск на європейських союзників щодо припинення підтримки.

Водночас за найімовірнішим сценарієм ні українські Сили оборони, ні українське суспільство, ні європейську підтримку зруйнувати не вдасться.

Українські сили поступово наближатимуться до втілення концепції стратегічної нейтралізації – коли Росія щоразу намагається, але не може досягти цілей (на жаль, не всім смертям і не всім руйнаціям вдасться запобігти). Відступи зі зруйнованих колишніх міст будуть, але без різких проривів. Суперечки в соціальних мережах палатимуть безперервно, сигналізуючи про великий рівень вигорання та зневіри, але без наслідків для соціальної згуртованості – консенсус “вижити, вистояти, перемогти” збережеться. Рейтинги очільників держави падатимуть, але без ризиків для їхньої легітимності. Точніше кажучи, легітимність зберігатиметься настільки, наскільки політичні лідери будуть здатні ухвалювати давно назрілі рішення щодо національної безпеки та оборони: людський капітал для Сил оборони, якість управління й командування, умови розвитку військового виробництва, чистка від російської агентури, боротьба з корупцією тощо…”