Поки ви тут обговорюєте всяке фентезі типу нальоту мільйона українських драконодронів на Валдай, ми подивилися серйозний фільм, який німці та чехи зняли до сторіччя “Нібулунгів” Фріца Ланга. І я маю сказати, що це вау.

Тобто ви це кіно, швидше за все, дивитися не будете, тому що ви або не дивилися Ланга (хто зараз взагалі дивиться Ланга крім мене), або взагалі далекі від німецького епосу (я теж далекий від нього, просто читав і пам’ятаю). Але тема для мене важлива, тож терпіть.

Фільм сюжетно заснований на першій частині дилогії Ланга, тільки називається не “Зігфрід”, а “Хаген”. Відповідно, в центрі уваги не білява бестія із Зантена, а суворий воїн з Троньє, для якого королівський двір у Вормсі - єдина сім’я, що у нього залишилася, і заради якої він пожертвує не тільки життям, а й добрим ім’ям.

І це не просто зміна акценту, це змінює взагалі все. Тому що вискочка Зігфрід для Хагена та бургундців – джерело хаосу та погроз. При цьому ворогувати з ним виходить погано - мало того, що він невразливий (все як у каноні - вбив дракона і викуповувався в його крові), він ще й врятував Хагену мимохідь життя в бою. При цьому він некерований, свавільний, кладе з приладом на все, що ворушиться, звик брати все, що сподобається, до того ж тягає за собою цверга Альберіха як магічний сапорт. Зігфрід спочатку виглядає для короля Гунтера цінним активом (історія з Брунгільдою переосмислена, але знову ж таки в рамках канону), але потім перетворюється на виклик, з яким король не в змозі впоратися без Хагена.

Здавалося б - у чому оригінальність, все ж таки за класикою? У цьому й заховано справжнє диво. Тому що автори фільму зробили все за звичними правилами - і дійшли цілком протилежного результату.

Християнський правитель зраджує віру заради давньої язичницької магії. Сон Кримхільди виявляється одним із ІПСО останнього цверга. Навіть у вбитого Зігфрідом дракона з’являється сімейна історія. І ще: золота Нібелунгів немає. Взагалі. Немає ні як мотиву, ні як важливого сюжетного стрижня, ні як інструмент розкриття характеру Хагена. Воно для цього не потрібне. Хаген і так розкритий, і розкритий чудово.

Фільм безперечно не стане хітом (вже не став), його робили не для цього. Його будуть дивитися як фентезі, тоді як він залишається епосом - при цьому куди більш сучасним і куди менш експресивно-монуменіальним, ніж кінопоема Ланга. У численних цитатах із класики фільм нещадно точний, але при цьому побудований у гострому конфлікті з цією ж класикою.

На мене результат цієї війни смислів справив дуже сильне враження, хоча я чітко усвідомлюю, що я в цьому відношенні щасливий ізгой просто випадково потрапив у цільову аудиторію. Причому, можливо, зовсім не ту, яку мали на увазі продюсери та прокатники.

Але ми їм цього не скажемо.