Для Путіна усунення Зеленського важливе, оскільки він сприймає главу держави як “власника” країни. Весь його досвід диктує такий погляд. Країна без “господаря”, вважає він, стає “нічиєю”, повністю позбавляється суб’єктності і буде згодна на будь-якого іншого, аби комусь належати.

Це схоже на монархічну концепцію, проте з іншою генеральною формою власності: за абсолютизму власність на державу “сімейна” і управління нею здійснюється через скарбницю, а у Путіна власність на державу кримінальна і керується вона через общак.

З Трампом ситуація схожа, але лише зовні. Він, таке враження, сприймає державу як корпорацію, в якій він має повноваження не топ-менеджера, а основного власника, супер-золоту акцію, і тому має право ігнорувати закони, написані для рядових “співробітників”. У такій корпоративній структурі немає місця для демократії і немає сенсу у збереженні демократичних процедур, бо будь-які “збори акціонерів” все одно ухвалять те рішення, яке нав’яже власник “вирішального голосу”, всю суб’єктність він перетягує на себе. Ну подивимося, як цей підхід зайде його “персоналу”.

Я б не надавав значення цим еротичним іграм динозаврів, але Путін і Трамп поширюють свої погляди на Україну, і це для них велика помилка.

Наша суб’єктність ніяк не пов’язана з президентом, лідером, топ-менеджером чи вождем, вона анархічна, “горизонтальна”, розподілена, за звичайних обставин її майже не видно, але за серйозної кризи вона збирається в кулак. І Зеленський залишається президентом лише доти, доки відповідає цій розподіленій суб’єктності.

Це водночас і наша сила, і наша вразливість, і це змінюватиметься з розвитком великої української громади, але саме зараз це працює як захист від тиску зовнішніх авторитаристів та диктаторів. Нехай вони сидять у своїх уявленнях якомога глибше і якомога довше. Їхні помилки посилюють нашу позицію.