Коли хтось дивується, що кремлівські еліти однаково легко створюють різноманітні фейки і так само легко самі вірять у свою брехню, знавці нумізматики тільки знизують плечима. Для них ця тема давно стала звичною – навіть перестала бути проблемою.
Тому що у світовій нумізматиці (а це не лише допоміжна історична дисципліна, а й традиція колекціонування монет, з якої ця дисципліна і зросла) відомий суто російський історичний феномен, який пов’язаний не з грошовим обігом як таким, а саме з колекціонуванням.
І з фейками.
Історія повязана із модою на домашні “нумізматичні зібрання”, яку російський імператорський двір підчепив у європейської аристократії приблизно в середині XVIII століття.
На відміну від європейських високопоставлених колекціонірів, предки яких накарбували безліч красивих талерів, дукатів і песо, в Росії монету європейського вигляду почали випускати тільки за часи Петра. Маленькі і некруглі “московки” та “новгородки”, які карбувалися до грошової реформи 1699-1704 років з закордонного срібла (свого видобутку дорогоцінних металів у Росії тоді не було), виглядали для придворних колекціонірів абсолютно “непрестижно” і нетактовно нагадували про зовсім недавнє “азіатське варварство” держави. Колекціонувати хотілося щось “красиве”.
Але “красиве” імперські монетні двори випускали небагато й нещодавно, так що виставляти напоказ усім придворним доводилося одне й те саме, а це шкодило їхньому прагненню виділитися на загальному тлі. Щоб виділитися, потрібні були нумізматичні рідкості – унікальні пробні випуски чи дивовижки на зразок гігантського квадратного мідного рубля Катерини Першої.
Але саме з рідкостями була проблема – їх прикро не вистачало на всіх охочих.
Тому серед тих аристократів, кому їх забракло, народилася плідна колекційна ідея – а чому б просто собі таку рідкість не замовити? Усі штемпелі, зокрема унікальних монет, зберігалися на монетних дворах, так що заважало знову пустити їх у роботу? Особливо якщо імператорський двір не проти.
Імператорський двір був не проти.