“Frankenstein” (2025)

Свого часу я щільно взявся за історію екранізацій за мотивами “Франкенштейна”. Я бачив їх десятки дуже різних, і всі вдалі (і багато невдалих) були відображенням часу, в якому їх знімали. Тому мене важко здивувати.

Не скажу, що дель Торо це вдалось, але спроба потужна. І головне - його фільм теж напрочуд яскраве відображення нашого часу. З дуже властивим йому усвідомленням неминучості розпаду - і запеклою відмовою з цим розпадом змиритися.

І це, звісно, ​​не роман. Це поема. Я сказав назву “Втрачений рай” хвилин за двадцять до того, як з екрану прозвучала згадка про Мілтона, і це не був інсайт, я просто впизнав цитату, яку дель Торо перевів з рими в зображення.

Знаменита цитата з “Bladerunner” у фільмі не прозвучала, але підводка до неї була ідеальною, і я не втримався, сказав сам - “…як сльози під дощем” - тому що “Bladerunner” теж виріс із “Франкенштейна” Мері Шеллі, як і “WestWorld”, як і “Я, Робот”.

І судячи з того, що дель Торо зумів вжитися в цю двовікову традицію і сказати в ній нове - і досить гучне - слово, викликає в мене величезну повагу.

Етапна робота для цієї традиції. Не менш етапна, ніж фільм Копполи та Брани 1993 року.