Анти-Макіавеллі: чому непогрішному правителю не потрібні радники

“…Часи розумника Макіавеллі, як і часи його послідовників, давно в минулому.

Правителі знайшли новий спосіб домогтися надійного успіху. Спосіб простий і – на короткій часовій дистанції – безвідмовний: достатньо просто будь-яку подію оголошувати своєю перемогою і не слухати тих, хто чомусь цією перемогою незадоволений.

Тоді кожне твоє рішення, яким би катастрофічним воно не було в очах сторонніх спостерігачів, незмінно перетворюється на “небувалий успіх”, а будь-які негативні наслідки – на “тимчасові труднощі” або “підступи попередників”. Головне – самому щиро в це вірити. Що ти менший розумник, то простіше досягти абсолютної віри у свою непогрішність.

І якщо всі твої дії від початку приречені на успіх, якщо будь-яка твоя помилка чарівним способом стає твоєю перемогою – навіщо взагалі слухати всяких розумників? Усі ці експерти й радники зі своїми нудними доповідями, складними аналітичними викладками й, о, жах, пропозиціями десятків варіантів рішень і сценаріїв, та ще й без стовідсоткової гарантії успіху та зі згадками про якісь “ризики”, – вони ж тільки каламутять воду.

Непогрішному лідеру все це не потрібно. Йому потрібна тільки безмежна віра – у себе, у свою правоту, у непохитність своєї величі.

Ви скажете – це ж глухий кут, розвал і загибель. Гарантована “вирва помилок”, розгойдування ситуації без регулювального негативного зворотного зв’язку, скидання в стратегічну безодню.

А я відповім – ой, та годі. Якщо не думати про майбутнє (якого за життя такого правителя все одно немає, а що буде після – йому плювати, це буде не його турбота), то це просто свято щоденних досягнень…”