“Під час усіх колишніх війн навіть найліберальнішим державам доводилося йти на компроміси.

Порушувався принцип свободи слова – запроваджувалася цензура для запобігання паніці чи поширенню ворожої пропаганди.

Порушувалася недоторканність приватного життя – масове спостереження та прослуховування вводилися для виявлення ворожої активності.

Воєнний стан обмежував громадянські права, ухвалення рішень прискорювалося скасуванням надто складних демократичних процедур.

Усе це не було виявом тиранії, але гіркою та необхідною платою за виживання.

Під час Другої світової Велика Британія, традиційна цитадель демократії, зіткнулася з цією дилемою у справі Освальда Мослі. Лідер Британського союзу фашистів та його дружина Діана Мітфорд мали тісні зв’язки з нацистським керівництвом. Вони були відкритими прихильниками Гітлера, їхня публічна активність в умовах загрози нацистського вторгнення становила для Британії реальну небезпеку.

Водночас чинні закони Мослі формально не порушував. Він не крав на військових замовленнях, не брав участі у диверсіях тощо. Респектабельний колишній член Парламенту від округу Сметвік.

Попри це, у розпал Битви за Британію у 1940 році уряд Черчилля ухвалив рішення інтернувати Мослі та його родину. Це було зроблено без суду та слідства, на підставі так званого “правила 18B” Закону про оборону 1939 року, яке дозволяло тимчасово затримувати осіб, дії яких потенційно могли завдати шкоди державі. Для лідера британських фашистів та його родини ця “тимчасовість” перетворилася на три роки позбавлення волі.

Випадок Мослі можна вважати класичним прикладом зіткнення ліберальних та прагматичних підходів.

З погляду ліберальних принципів інтернування було прямим порушенням habeas corpus, базової норми про недоторканність особистості, і прямо суперечило законам мирного часу.

З погляду прагматики залишити відкритим прихильникам колабораціонізму свободу рук в умовах, коли доля Великої Британії висіла на волосині, було б відвертим безумством.

Черчилль обрав найменше з двох лих: порушити закон, щоб захистити державу, яка зможе гарантувати дотримання законів (зокрема цього), – і прийняти особисту відповідальність за таке рішення.

Тому що перемога, досягнута, зокрема, відступом від принципів, зовсім не звільняє від відповідальності…”

Свобода під час війни: чому заради перемоги демократії доводиться її обмежувати