“…Трамп, видається, впевнений: якщо Америка видалить своє ім’я з афіші, то спектакль просто припиниться.
Виглядає як симптом суб’єктивного ідеалізму в геополітиці – немає нічого, окрім мене, і якщо я заплющу очі, то світ просто зникне.
Але хай би як квітнули нарциси, реальність все ж таки об’єктивно існує, так що вистава триватиме. Тільки США в ній після цього будуть не режисером, не зіркою і навіть не “їжу подано”, а реквізитом – наприклад, дорогою і помпезною скринькою, яку дійові особи тягатимуть з місця на місце.
Подивіться, як світові лідери поводяться з Трампом: хтось його вмовляє, хтось йому лицемірно лестить, хтось спокушає “вигідними угодами”. Усі намагаються перетягнути скриньку на свою половину сцени.
І вона, як свідчить практика, охоче перетягується. Тільки їй здається, що вона сама ухвалює рішення про ці переміщення, але насправді вона лише об’єкт, за який змагаються учасники шоу.
Велика держава, яка пишалася тим, що “веде мир за собою”, під керівництвом Трампа перетворюється з розкішної та швидкої карети на зів’ялий гарбуз.
Так, американська економіка все ще гігант, долар все ще глобальна валюта, але політична воля держави все більше розчиняється в примхах однієї людини.
І що сильніше Трамп намагається заплющити очі, щоб не бачити глобальну шахівницю, то активніше інші гравці починають розставляти і рухати на ній фігури.
Путін приїхав на Аляску і переконав Трампа, що скринька має бути на його половині. Зеленський, Мерц і союзники приїхали до Вашингтона й об’єднаними зусиллями повернули скриньку на колишнє місце.
Можна не сумніватися, що після зустрічі Трампа з товаришем Сі та сама скринька буде урочисто перейменована на “да п’яолян де хеці”, тому що в Китаї добре розуміють: природа предмета визначається його істинним ім’ям, і неважливо, де він при цьому перебуває і що він сам про себе думає…”