“Який пропагандистський засіб гітлеризму був найсильнішим? Чи це були окремі промови Гітлера та Геббельса, їхні просторікування з того чи іншого питання, їхнє цькування євреїв, паплюження більшовизму?

Безумовно, цього визнати не можна, бо багато що залишалося для маси незрозумілим або наганяло нудьгу нескінченними повтореннями. Як часто, заходячи до кафе (тоді я ще не носив нашитої зірки і міг безперешкодно заходити до ресторанів), а пізніше на фабриці під час чергування в протиповітряній обороні, коли євреї сиділи у своєму, спеціально відведеному для них приміщенні, а арійці – у своєму, де було радіо (а також опалення та їжа), – як часто чув я шльопання картами по столу та гучні розмови про кіно, про м’ясні та тютюнові пайки під просторі промови фюрера чи одного з його паладинів. Наступного дня в газетах значилося: весь народ жадібно ловив кожне їхнє слово.

Ні, найсильніший вплив чинили не окремі промови і не статті, листівки, плакати чи знамена, такого ефекту не могли мати засоби, розраховані на мислення чи осмислене сприйняття.

Нацизм в’їдався в плоть і кров мас через окремі слівця, звороти мови, конструкції речень, що втовкмачувалися в натовп мільйонними повтореннями і поглиналися ним механічно та несвідомо.”

Віктор Клемперер, “LTI. Мова Третього Райху. Записник філолога”