Modus moriendi: смерть як форма існування імперії

“Багато написано про те, що смерть підданих в інтересах держави стала в Росії ледь не головною ідеєю й фундаментом імперської пропаганди.

Додаткової ваги цій метафорі несподівано надав професор Ігор Ліпсиць - він вважає, що в умовах війни, скорочення мирного сектору економіки РФ і зростаючого дефіциту бюджету, у Кремля просто не залишається іншого способу утримати хоч якийсь рівень життя підданих, окрім як швидко скорочувати
чисельність населення. Більшість цього населення Кремль сприймає як нахлібників, які споживають
бюджетні ресурси - пенсії, соцдопомогу, «безкоштовну» медицину тощо - нічого не
віддаючи навзаєм. Звідси - прямий сенс: зменшити цю армію нахлібників, щоби тим, хто залишиться, дістався більший шматок бюджетного пирога. І це не вигадка - це слова самого професора Ліпсиця.

Як же зменшити армію нахлібників? Наприклад, через їх масовий виїзд з країни.
Через нібито «вимушене» через санкції погіршення медичної допомоги пенсіонерам. Або просто вбити їх об Україну - заплатити один раз як найманцям,
щоб більше ніколи не платити пенсії.

(У цьому пункті цілі Росії та України парадоксальним чином збігаються - ми теж хочемо, щоб російські загарбники якнайшвидше закінчились. Принаймні на
міжнародно визнаних територіях нашої держави.)

Проте хоч за три з половиною роки війни Росія й досягла у справі скорочення населення вражаючих результатів, стан її економіки вимагає значно більших
жертв. І якщо припустити як робочу гіпотезу, що Кремль поставив собі за мету
утилізувати ще кілька мільйонів «витратного матеріалу», то за нинішніх темпів ця історія може тривати дуже довго. Занадто довго для нинішньої динаміки бюджету.
Щоб урятувати колапсуючий держбюджет РФ, потрібен радикальніший підхід.

Наприклад, ще одна війна - яка, до речі, зовсім не обов’язково має бути «маленькою й переможною». Війна, що стане, на відміну від вторгнення в Україну,
не «спеціальною військовою операцією», а, умовно кажучи, «спеціальною національною катастрофою». Війна, яка якщо й не вб’є, то змусить емігрувати не
мільйони, а десятки мільйонів споживачів бюджетних ресурсів. І так - доти, доки в Росії не скінчаться «зайві люди».”