Навіяло новинами.

Ось були в 1930-х у студії Universal кілька найпопулярніших жахів - “Дракула”, “Франкенштейн”, “Мумія”. Найживучим із них був “Франкенштейн” - після двох класичних фільмів Джеймса Вейла з Борисом Карлоффом студія продовжила цикл кількома відверто трешевими сіквелами. Але до початку 1940-х і ця франшиза видихнулася, і тоді її вирішили “освіжити”, додавши до неї ще одного “класичного” монстра - “Людину-Вовка”, щоб було із ким свариться. На наступному етапі в суп додали ще й викопаного з цвинатру для такої святої справи Дракулу. А потім увесь цей божевільний будинок став, не змінюючи костюмів та гриму, зніматися у пародійних комедіях Еббота та Костелло. Sic transit.

Але традиція змішувати коктейлі з персонажів навіть після цієї незмивної ганьби не померла. “Чужий проти Хижака”, “Бетмен проти Супермена”, інші “Месники”. Ну ви знаєте.

А зараз, що характерно, те ж саме відбувається в американській політиці. Збори падають, глядачі розповзаються, доводиться заганяти монстрів на ринг і нацьковувати їх один проти одного. ФранкенТрампа з Людиною-Маском, наприклад.

Ні, я розумію, що в цьому випадку справа не в касових зборах, але генезис ситуації схожий.
Потенціал попереднього сценарію вичерпано, а тріумф не проглядається навіть у мікроскоп. Фігуранти незадоволені. Колишні союзники через це починають дивитись один на одного як на ворогів. Ситуація вироджується у відвертий треш, який теж до успіху ніяк не приведе. І наступним закономірним етапом будуть ті самі персонажі, але вже у фільмах Еббота та Костелло.

Sic transit.