#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Сьогодні в мене буде рубрика «лайнофільми». Тож на відміну від звичних випусків, далі я розповім про фільми, на які я не раджу витрачати свій час.

Народний месник. Я б, напевно, ніколи і не почув про цей фільм, якби не скандали і хайп, що виникли навколо нього. Почалось все з того, що «Народного месника» заборонили у прокаті в Німеччині. Формально йому просто відмовили у видачі вікових обмежень через насильство та антиміграційний акценти у сюжеті. А без офіційно визначених вікових обмежень фільм не зміг потрапити до кінотеатрів. У свою чергу Ілону Маску стрічка навпаки дуже сподобалась: він написав про це у Х і навіть на певний час виклав її на сторінці свого акаунта. Користувачі у мережі жваво обговорювали позицію Маска, і це опосередковано додавало Citizen Vigilante переглядів. Також ж ще можна згадати, що головну роль зіграв «відмінений» у 2021 році через звинувачення у секс-канібалізмі Армі Гаммер. (Звучить максимально жорстко, і я теж спочатку подумав, що хтось когось їв. Але насправді це фетиш, який передбачає фантазії про поглинання тіла партнера під час близькості.) Як то кажуть «заборонене манить», то ж я вирішив переглянути цей скандальний фільм. На початку стрічки нам показують сцену: молода мати з маленькою дитиною виходить з крамниці, і за кілька секунд до неї підходить темношкірий молодик та без слів встромляє ніж у шию. Нам не називають конкретне місто де відбуваються події, це якась Європейська країна, за виглядом схожа на Польщу чи Хорватію. Ну і те що вбивця темношкірий авжеж ніби підштовхує до думки, що він мігрант. Далі нас знайомлять з головним героєм - Майклом Сандерсом, колишнім військовим США. Він переїжджає до Європи, щоб очолити бізнес з нерухомості, який успадкував від померлого батька. Грошей у Майкла багато, також є керуючий компанією, то ж він вирішує зайнятися «відновленням справедливості» на свій манер. У всіх бідах Європи він звинувачує мігрантів, Woke активістів та ліваків. Напевне центральною сюжетною історією є зґвалтування 14 – річної дівчини шістьма неповнолітніми мігрантами у парку. До речі, схожі фейкові історії час від часу спливають у російській пресі, тож, імовірно, автор надихнувся однією з них. Суддя виправдовує ґвалтівників, мотивуючи це тим, що їм просто складно вписатися у новий для них культурний простір. «Чи буде якась користь з того, що ці молодики проведуть роки в ув’язненні? Ми просто зламаємо їхнє життя» - підсумовує він. Сандерса обурює, що про зламане життя дівчини ніхто особливо не переймається. То ж він приходить до родини, де живе один з ґвалтівників, і вбиває його, а заразом і усю родину: батька, мати, сестру. Бо, мовляв, «погано виховували дитину» чи щось у цьому дусі. Потім він убиває ще й суддю. Навіть якщо відсторонитися від міграційної теми, вбивство всієї родини через проступок одного її члена виглядає для мене занадто. А якщо додати висловлювання героя про те, що до Європи переїхали «найгірші представники своїх народів», то стає зрозуміло, чому німецьким чиновникам цей фільм не сподобався. Заради справедливості варто зазначити: головний герой карає не лише мігрантів. Убитий суддя чи натовп спецпризначенців, які намагалися його затримати, - аж ніяк не іноземці. Месники, які самі вирішують, кого і як карати - винних чи просто тих, хто опинився поруч, - час від часу з’являються і в голлівудських блокбастерах. Але майже завжди наприкінці вони постають перед законом, навіть якщо їхні дії вписуються в загальне поняття «справедливості». У «Народному меснику» ж зустріч самого Сандерса з правосуддям так і не відбувається. Фільм закінчується тим, що Майкл викладає повідомлення в соцмережі, закликаючи суспільство «прокинутися» і наслідувати його, бо все, що він робить зараз за них, згодом доведеться робити їм самим. Його пост лайкають та поширюють тисячі людей звичайних людей. Як ви могли здогадатись ідея, що у переважній більшості поганих речей винні мігранти, і що існує колективна відповідальність за яку можна вбивати, мені не зайшла. Але якщо навіть абстрагуватися від самої ідеї, фільм усе одно знятий жахливо. Загальне враження, що дивишся якийсь альманах або добірку різних сцен, не вистачає якогось стержня оповідання. Нам ніхто не розповідає, чому головний герой вирішив стати месником, що спонукало його. Натомість витрачають хвилин десять на похід головного героя у бордель. Ну і вишенька на торті – це переклад. Голоси основних персонажів підібрані, на мою думку, дуже невдало. Я навіть не став додавати трейлер українською, залишив оригінальний. Та й чекати на кращий немає сенсу: для України це нішове кіно, і ніхто не буде вкладатися в якісний дубляж.

Каратель: Останнє вбивство. Ще один фільм про месника, але вже більш адекватного - цього разу від Marvel у співпраці з Disney. Головний герой, Френк Касл, – колишній військовий снайпер. Після повернення з війни в Іраку до люблячої родини він стикається з проблемою ПТСР. Його і так нестабільну психіку остаточно руйнує випадок, коли вся його родина випадково гинить під час вуличної перестрілки банд. Після цього Френк «злітає з котушок», стає «Карателем» і починає жорстко полювати на злочинців Нью-Йорка. Це я вам дуже кратко переказав перший сезон однойменного телесеріалу 2017 року. У 2019 вийшов другий сезон, а потім проєкт закрили. Серіал залишив у мене приємне враження, особливо запам’ятався Джон Бернтал - на мою думку, він ідеально вписався у типаж Карателя. І ось я бачу новий фільм про Карателя з тим самим Бернталом у головній ролі. Моєю першою помилкою було те, що я не звернув увагу на примітку – спеціальний телевипуск, та очікував повноцінний фільм. Хронометраж у 51 хвилину, мабуть, уже мав би викликати підозри. По факту це не дуже схоже на окрему завершену роботу. Але й частиною нового сезону це теж не є. Моя головна претензія - сюжет, або точніше майже повна його відсутність. Майже половину екранного часу ми споглядаємо за стражданнями Френка: то його мучать флешбеки з війни, то він страждає по вбитій родині. Напевно автори хотіла нам показати внутрішні переживання головного героя і це було б нормально як би це не занімило так багато часу. Автори, напевно, хотіли показати внутрішні муки героя, і це було б нормально, якби не займало так багато часу. Бо вже через 15 хвилин ти не співчуваєш персонажу -ти просто нудьгуєш. А другу половину фільму займає бійка Карателя з кількома сотнями злочинців. Постановка боїв і зйомка непогані, але до «відмінно» не дотягують. Найсильніша асоціація, яка в мене виникла: я дивлюся трейлер, який чомусь розтягнули на 50 хвилин. Можливо, саме така мета й була у Marvel - нагадати глядачам про одного зі своїх героїв, який, до речі, має з’явитися в новій частині «Людини павука».

Матеріалісти. Романтична комедія з елегантною Дакотаю Джонсон, доволі популярним зараз Педро Паскалем та «капітаном Америка» Крісом Евансом на перший погляд мала всі шанси стати хітом: зірковий акторський склад, непоганий бюджет, та й у жанрі романтичних комедія останнім часом не так багато конкурентів (якщо не брати до уваги те, що штампує Netflix на Різдво та 14 лютого). Головня героїня, Люсі Мейсон, працює у шлюбному агентстві в Нью- Йорку. Вона якісно виконує свою роботу і вже допомогла багатьом людям знайти свою пару у великому місті. Проте сама Люсі досі холостячка й особливо не переймається цим. «Знайду багатого чоловіка або помру самотня», — віджартовується вона. На одному з весіль своїх клієнтів вона знайомиться з красивим і дуже багатим фінансистом Гаррі Кастільо. Він починає залицятися до неї, а вона у відповідь пропонує скористатися її професійними послугами для пошуку нареченої. Зрештою, після кількох побачень Гаррі досягає свого, і вони починають зустрічатися. Здається, Люсі знайшла ідеального чоловіка - але саме в цей момент вона випадково зустрічає свого колишнього хлопця Джона Фінча. Вони розійшлися через взаємні фінансові труднощі, і не те щоб ця проблема зникла з життя Джона. Він працює офіціантом і паралельно намагається стати актором. Ну і, як ви здогадалися, основна інтрига полягає в тому, кого обере Люсі. Фільм не такий уже й поганий. Ідея, що кохання неможливо прорахувати як формулу, і що це не просто список плюсів і мінусів партнера на аркуші, - цілком хороша. Але «Матеріаліст» вийшов якимось прісним, навіть трохи стерильним. Я так і не зміг по справжньому співпереживати героям - не вистачило тієї самої іскри в акторській грі. А ось що мене справді трохи вразило, так це проблема низьких чоловіків, яку піднімають у фільмі. Було цікаво дізнатися переживання одного з головних героїв, що через занизький ріст, на його думку, не тільки не мав успіху у жінок, а й ще не міг просуватися кар’єрним сходами. І після операції зі збільшення зросту (виявляються такі є) усе його життя дуже позитивно змінилося. Можливо і справді це чутлива тема для Америки, раз це питання піднімають навіть у фільмах.

Брудні гроші. Напевне, багато з тих, хто вже дивився цей фільм, одразу подумав: «чи не зажерся автор допису? Непоганий бойовик лайнофільмом називати.» Тож одразу проясню свою позицію. «Брудні гроші» це не лайно, цей фільм однозначно краще за попередні трі. Моя основна претензія до нього – не реалізований потенціал. Посудіть самі: Гай Річі у кріслі режисера, у головних ролях дует з Генрі Кавілла (відьмак, супермен) та Джейка Джиленголла. Ще й вродлива Ейса Гонсалеса додає трохи мексиканського шарму. І на виході ми бачимо лиш посередній бойовик, який забудеться за тиждень - два після перегляду. Декілька тижнів тому я рекомендував «Пограбування: План Лондону». Так ось він майже на рівні «Брудних грошей», але і рядом не стояв за можливим потенціалом. Особливо засмучує факт, що Гай Річі справді вміє знімати дуже сильні роботи - і навіть нещодавно мав кілька таких. Мені щиро сподобався його серіал «Джентльмени» (хоч і не так сильно, як однойменний фільм), а «Перекладача» з тим самим Джілленголлом я навіть передивився через рік. Гадаю я доніс свою думку стосовно «Брудних грошей» і тепер дуже коротко про сюжет. Рейчел Вайлд зі своєю командою, до якої, окрім інших, входять Сід і Бронко, займається поверненням боргів. Причому вона не просто колектор - до її послуг звертаються тоді, коли суми йдуть на сотні мільйонів або навіть мільярди доларів. І ось цього разу Вайлд наймає корпорація, що займається управлінням актівами Spencer Goldstein. Дехто на прізвище Салазар відмовляється повертати майже мільярд доларів. Він живе майже як диктатор - на острові, де всі й усе підпорядковуються йому та його грошам. Але Рейчел теж не з боязких, тож вона починає розробляти план, як змусити Салазара повернути гроші.

Випуск сьогодні вийшов об’ємним, але, сподіваюся, він збереже вам кілька годин життя, які не доведеться витрачати на погане кіно.