#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Я вже кілька місяців із нетерпінням чекав нагоди подивитися нашумілу «Обсесію» у якісному релізі та з професійним перекладом. І ось нарешті, після довгого очікування й сотень схвальних відгуків, цей момент настав. Як ви могли здогадатися, сьогоднішній випуск буде присвячений фільмам жахів.

Обсесія. Розпочати огляд я хочу з пояснення, чому взагалі мав такі високі очікування від цього нового фільму жахів. Ще до виходу у широкий прокат фільм показали на престижному кінофестивалі TIFF (Toronto International Film Festival), де він отримав дуже теплі й схвальні відгуки критиків. Багато хто порівнював «Обсесію» з новою хвилею комедійного хорору. Цікавим для мене став факт, що фільм зрежисував і водночас написав сценарій не надто відомий широкому загалу 26 річний Каррі Баркер. Вікіпедія каже, що Каррі Баркер узагалі-то був більш впізнаваний як комік, а ще знімав невеличкі короткометражки для YouTube. Його перша повнометражна робота «Мілк та серійні вбивства» вийшла у 2024 році, але особливої популярності не здобула. І ось одного дня з ним зв’язався кінопродюсер Джеймс Харріс із Tea Shop Productions, якому сподобалась YouTube короткометражка Баркера «The Chair». Харріс запропонував адаптувати її у повний метр, але Каррі натомість запропонував зняти фільм за іншим своїм сценарієм. У результаті вони підписали контракт, за яким Баркер отримав бюджет у 1 млн доларів на виробництво нового фільму. Отже, на старті ми маємо молодого й не надто досвідченого режисера, який до того ж сам відповідає за сценарій, та дуже скромний за голлівудськими мірками бюджет. Фільм отримує схвальні відгуки на TIFF, але, як це часто буває, нішевий фестивальний успіх зовсім не гарантує, що стрічка зайде широкій аудиторії. І тут починається історія успіху. У прокаті фільм отримує дуже позитивні відгуки від глядачів, на IMDB його рейтинг цілих 8.1, а на Rotten Tomatoes рейтинг схвальності 94%. Фінальний кошторис фільму склав 750 тисяч доларів, а в прокаті він зібрав 370 мільйонів. Тобто кожен вкладений долар відбився майже у п’ятсот разів. Одразу після TIFF Focus Features придбала права на прокат за 15 мільйонів - і теж непогано заробила. А коли звичайні глядачі йдуть у кіно масово й платять свої гроші за квитки, для мене це найяскравіший показник того, що фільм справді вдалий. Отже, тепер ви знаєте, що саме сформувало мої високі очікування - час переходити до сюжету. Головний герой - молодий сором’язливий хлопець Бейрон на прізвисько «Мишко» (до речі, мені справді сподобалось, як перекладачі обіграли його прізвисько: англійське Bear не переклали в лоб як «ведмідь» чи «ведмежонок»). Він консультант у магазині музичних інструментів і вже давно закоханий у свою шкільну подругу Ніккі, яка працює поруч із ним. Та зізнатися у почуттях він ніяк не наважується. Одного вечора Ніккі каже, що збирається звільнитися та змінити своє життя. Вона запрошує його на прощальну зустріч із друзями. Здається, це ідеальний момент, щоб розповісти про свої почуття, бо іншого шансу може й не бути, якщо вона справді поїде. По дорозі «Мишко» купує для неї подарунок у дивному магазинчику сувенірів - «вербу однобажанку». На етикетці написано: треба загадати бажання, зламати паличку - і воно здійсниться. Та коли вони залишаються наодинці, він знову соромиться зізнатися. Ба більше - Ніккі прямо питає, чи має він до неї почуття, але «Мишко» лише віджартовується і на нервах навіть забуває про подарунок. Залишившись сам, він у розпачі ламає «вербу однобажанку» і загадує, щоб Ніккі кохала його більше за всіх у світі. І на диво Ніккі майже миттєво повністю змінює своє ставлення до Бейрон. Це виглядає дивно, але вони починають зустрічатися, і «Мишко» щиро радіє. Та дуже скоро дівчина починає поводитися все більш не нормально. Однієї ночі Бейрон прокидається й бачить, як Ніккі стоїть у темряві біля вікна й просто дивиться на нього. Сцена виглядає моторошно. На його запитання, що вона робить, Ніккі спокійно відповідає: «Ти такий красивий, коли спиш. Я просто не можу не дивитися на це.» З кожним днем її поведінка стає дедалі тривожнішою, і те, що спершу здавалося романтикою, поступово переростає в справжню одержимість. На перший погляд сюжет доволі стандартний - у стилі «стережіться своїх бажань». Але знято це напрочуд добре. Режисер якимось чином змушує тебе більшість часу відчувати напругу й дискомфорт, і водночас відірватися від екрану майже неможливо. Як для хорору - атмосфера вкрай вдала. Хочу окремо відзначити гру Інде Наварретт. Її різкі зміни настрою - від ніжності до повного божевілля - виглядають неймовірно переконливо. Це справді блискучий акторський перформанс. З того, що мені не дуже сподобалось, - іноді сюжет стає надто казковим. Наприклад, епізод із дзвінком у службу підтримки «верби однобажанки» виглядає вже зовсім фантастично. У підсумку фільм мені справді сподобався. Так, можливо, не настільки, як це подають численні відгуки онлайн, але уваги він точно вартий.

Гокум. Новий містичний фільм жахів спільного американсько ірландського виробництва. Він розповідає про вже доволі відомого, але самотнього письменника Баумана. Напередодні Гелловіну він приїжджає у віддалене ірландське село й зупиняється в місцевому готелі. Його вибір не випадковий: саме тут багато років тому його батьки провели свій медовий місяць. Тепер вони вже померли, і Бауман хоче розвіяти їхній прах у лісі поруч. Після того як письменник робить те, заради чого приїхав, він напивається в барі, а згодом намагається накласти на себе руки. Його рятує випадковість: дівчина бармен Фіона заходить до номера саме тоді, коли він уже висить, і встигає викликати швидку. Через кілька днів головного героя виписують із поліклініки, і він повертається до готелю, щоб забрати свої речі. Письменник хоче подякувати Фіоні за те, що врятувала йому життя, але дізнається, що кілька днів тому вона зникла - і ніхто не знає, куди поділася. Бауман чув, що дівчина цікавилася однією кімнатою в готелі, куди власник нікого не пускає. За місцевими легендами там багато років тому померла відьма. Усім байдуже до зникнення Фіони, тож Бауман вирішує сам розібратися, що сталося. В нього виникає ідея вночі пробратися до проклятої кімнати. У цьому фільмі мені сподобалось, як звичайне вбивство переплітається з містикою. І в кінці кожен глядач сам має вирішити: повірити в надприродні події чи задовольнитися цілком логічними поясненнями.

На цьому все. А я тим часом уже чекаю на «Залаштунки» - ще один новий жахастик, що, як і «Обсесія», наробив справжнього галасу.