#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Сьогодні хочу звернути вашу увагу на парочку нових дорам. Сам термін «dorama» походить із японської мови і є запозиченням англійського «drama». Спершу ним називали виключно японські серіали, але з часом слово стало універсальним і тепер охоплює будь які східноазійські проєкти: корейські, китайські, тайванські. До речі, назва зовсім не означає, що це мають бути лише драматичні чи мелодраматичні історії. Дорами бувають у всіх можливих жанрах: від комедій до історичних епосів і фантастики. Напевне, найвідомішою дорамою для широкої аудиторії стала «Гра в кальмара». А з недавніх - мені дуже зайшли «Гончаки», про які я вже згадував раніше. Ну що ж, невеликий лікбез завершено - переходимо до самих новинок.

Справжня освіта/Teach you a lesson. Ця південно корейська новинка вийшла на Netflix 5 червня. Наразі для мене цей серіал точно входить у топ - 3 серед усіх, які я вже дивився у цьому році. На мою думку це справжній banger. Головний герой Хван Джін у минулому був спецпризначенцем, а тепер працює інспектором новоствореної структури - Бюро захисту освітніх прав, або скорочено БЗОП. Це бюро з’явилося як відповідь на неспроможність класичної системи освіти Південної Кореї захистити ні права педагогів, ні права дітей. Насильство серед учнів, булінг, цькування вчителів, наркотики, корупція у школах та ліцеях - усе це вимагало негайного втручання. БЗОП отримало безпрецедентні повноваження: інспектори можуть застосовувати будь які педагогічні практики, включно з фізичними покараннями, аби відновити гарантоване кожній дитині право на належну освіту. Перша серія починається з того, що Хван приїжджає до школи, де нещодавно один зі старшокласників наклав на себе руки через постійний булінг з боку невеликої групи однокласників. Групу кривдників очолює син впливового політика. Тож усі вчителя, включно з директором, удають, що нічого не сталося, аби не мати проблем із впливовим батьком. Хван Джін же налаштований відновити справедливість. Для початку він роздає добрячу порцію ляпасів одному з поганців, який звик, що вчителі йому нічого не можуть зробити. А на фразу ватажка «Я нічого не боюся» Хван спокійно відповідає: «Страх приходить з досвідом» - і дуже переконливо доводить це на практиці. І навіть впливові родичі не зможуть цьому завадити, хоча, звісно, вони намагатимуться. У інспектора, до речі, є й посил до вчителів: «У світі, де вчителі бояться учнів, про яке виховання дітей може йти мова». Мені сподобалося, що серіал піднімає багато актуальних питань - і, як на мене, не лише для Південної Кореї, а й для світу загалом. Наприклад, у третій серії дівчина інфлюєнсер, на яку підписані тисячі людей, викладає в мережу звинувачення вчителя в домаганнях. Насправді ж нічого подібного не було. Але кому повірить суспільство — популярній блогерці чи звичайному вчителю? Або інша проблема: що робити з малолітніми злочинцями, яким ще немає 14 років і які користуються тим, що їх не можуть притягнути до кримінальної відповідальності? Проте антигерої в серіалі не лише діти. В одному епізоді з’являється вчитель, який навмисно знущається з учнів, що не можуть дозволити собі репетиторів, і робить усе, щоб вони провалили іспити. Навіть психологічний тиск для нього - норма. Я вже на екваторі серіалу: переглянув 5 із 10 серій. І, судячи з рейтингу наступних серій, найцікавіше мене ще чекає попереду.

Ми всі тут стараємося. Ця дорама на стиці психологичної та романтичної драм за своїм вайбом чомусь нагадали мені наші телесеріали 2000 років, що йшли по телебаченню. Головний герой - режисер невдаха Хван Дон Ман. Йому вже 40, але він досі не зняв жодного фільму. Хван входить до неформального клубу «Група восьми» - компанії друзів кінематографістів, які разом навчалися в університеті. Усі вони вже досягли певного успіху й потайки вважають, що Хвану просто «не дано» створювати кіно. І справді: він уже 20 років безуспішно намагається зняти свій дебютний фільм. Дон Ман живе на межі вигорання, постійно сумнівається в собі. Та коли рідний брат пропонує йому покинути мрії й піти працювати разом із ним на будівництво, він категорично відмовляється - просто не здатен відпустити те, чим живе вже двадцять років. Слід зауважити, що головний герой - не красень і не харизматичний геній, як це часто буває в дорамах. Ба більше, він часто поводиться як своєрідний юродивий. Наприклад, ідучи людною вулицею, намагається впіймати падаючий листок і гучно радіє, коли йому це вдається. Або зранку любить голосно вигукувати власне ім’я - просто так, без жодної причини. Попри всю свою дивакуватість, він іноді говорить дуже цікаві речі, які змушують замислитися. Наприклад, під час сварки брат запитує його: «Чого ти хочеш? Грошей? Слави? Скажи хоч щось». І Хван відповідає, що просто хоче не тривожитися, не відчувати постійної внутрішньої напруги. У цьому є сенс: сучасний ритм життя, щоденні проблеми й переживання справді роблять багатьох із нас тривожними. Ще один приклад: друзі часто звинувачують Дон Мана в тому, що він говорить без зупину, не даючи іншим висловитися. І збоку це справді виглядає дратівливо. Але потім він зізнається, що поруч із ними почувається невдахою й боїться ніякової тиші, тому й намагається заповнити її будь чим. За сюжетом Хван зустрічає молоду продюсерку Бьон Ін-а, яка колись була доволі успішною, але тепер теж переживає професійне вигорання. На подив усім своїм знайомим, вона бачить у цьому «режисері невдасі» щось справжнє й вирішує допомогти йому. Підсумовуючи, можна сказати, що це серіал про кризу середнього віку й про людей, які не здаються. Він показує, що невдачі, поразки й злами трапляються з кожним, і в цьому немає нічого соромного. Уже сама назва — «Ми всі тут стараємося» — говорить про те, що кожен робить, що може. Недарма багато глядачів у коментарях пишуть, що впізнали ситуації зі свого власного життя. Проте темп подій тут доволі повільний, тож якщо ви шукаєте більше екшену, раджу звернути увагу на «Справжню освіту».