Вітаю, спільнота.

Нещодавно дочитав доволі цікаву книгу «Бути лідером» Девіда Рубенштейна. Книга не те щоб на слуху, то ж вирішив трохи розповісти про неї й поділитися власними враженнями, можливо це когось зацікавить та підштовхне прочитати її.

Власне про Девіда Рубенштейна я ніколи не чув. Проте, у вступі він трохи розповідає про себе: єдина дитина в сім’ї робітників (батько працював на пошті), навчався доволі добре, але зірок з неба не хапав, ходив на багато позашкільних гуртків, отримав часткову стипендію на навчання в Дюкському університеті й повну стипендію в правничій школі Чиказького університету. Влаштувався на роботу у відому нью-йоркську юридичну компанію. Попре гарні кар’єрні перспективи, через кілька років звільнився заради мрії працювати у федеральних органах влади. Як він сам каже: «Я не переймався, що зарплатня буде меншою, заможним я ніколи не був. Політика й державне управління вабили набагато більше». Наполегливість та вдача якимось дивом привели до того, що через кілька років він став заступником помічника з внутрішньої політки президента Джиммі Картера. Отак хлопець із робітничої родини, перший в поколінні з вищою освітою, опинився в західному крилі Білого дому. Проте на наступних виборах перемагає Рейган, і 32 річний Девід йде з політики.

Знайти нову роботу видалось не так вже і легко – юридичні фірми не горіли бажанням наймати людину, яка останні роки не мала жодної реальної юридичної практики. Рубенштейн вирішує ризикнути і спробувати себе у новій сфері: він започатковує перший фонд прямих інвестицій у Вашингтоні. Це було нестандартне рішення – переважно більшість схожих компаній знаходились у Нью Йорку. Девід зміг якимось чином залучити трьох партнерів і назбирати стартові 5 мільйонів доларів. Наступні 30 років фірма Рубенштейна була однією з найбільших та найвідоміших у світі прямих інвестицій. Він долучається до меценатської діяльності.

У 2008 році автор стає президентом Економічного клубу Вашингтона і майже щомісяця бере інтерв’ю в когось з видатних лідерів у сфері бізнесу, культури, державного управління. З 2016 починає вести телеінтерв’ю на каналі Bloomberg. А книга є по суті друкованою версію його розмов з відомими гостями.

Як бачити автор має доволі цікаву життєву історію, проте не це спонукало мене купити цю книгу. Як я вже казав, до прочитання вступу я гадки не мав хто такий Рубенштейн. В першу чергу мене вразив список героїв його інтерв’ю, серед яких Джефф Безос, Білл Гейтс, Воррен Баффет, Джордж Буш-молодший, Тім Кук, Білл Клінтон, Крістін Лагард, Девід Петреус, Кондоліна Райз і деякі інші відомі політичні діячі, спортсмени, бізнесмени. Не часто побачиш книгу у якій зібрані думки стількох відомих людей.

Девід відмічає, що давно цікавився питанням: як людям у різних сферах вдається ставати й залишатися лідерами? То ж у своїх інтерв’ю він намагається дізнатися про ключові чинники: везіння, завзяття, хист, навчання, досвід чи щось інше, що допомогло стати його гостям тим ким вони є. Найбільше мені подобалось дізнаватись про якійсь невідомі на широкий загал цікави моменти життя лідерів, які дійсно мене вражали. Припускаю, що цікавими та вражаючими вони можуть бути тільки для мене. Проте, спробую кількома з них поділитися і з вами.

Напевно не просто очолювати величезну компанію після людини, яку багато хто вважає генієм. Людини, якій завдячують появі iPhone, IPad, ITunes. Більшість аналітиків мала доволі низькі очікування стосовна Тіма Кука. Схоже що й сам Тім зрозумів: другим Джобсом йому не стати. То ж замість намагання відтворити роль креативника, видатного інноватора, дизайнера, зосередився на тому, що знав найкраще: командній роботі, ефективності, прогнозуванню. І йому це безперечно вдалося. Хтось каже, що після Стіва Apple вже не випускає нові революційні продукти, і компанія просто продовжує наживатися на спадку Джобса. Проте, це теж треба вміти, скільки ми знаємо прикладів, коли успішні компанії не витримують конкуренції й майже зникають з ринку: Kodak, Nokia, BleckBerry. Коли Тім Кук очолив Apple її ринкова вартість складала 359 мільярдів, а за 9 років вона вже коштувала 1,4 трильйона. Саме Apple стала першою компанією чия вартість сягнула трильйона. Нема сенсу сперечатися з математикою, цифри говорять, що Тім впорався зі своєю роллю на відмінно. Та найбільше з цього інтерв’ю мені запам’яталось те, що Кука вважають найскромнішою та найменш претензійною людиною на такій високій посаді. Зазвичай такі успіхи неабияк роздувають его - Ілон Маск не дасть збрехати. Якимось чином Тіму вдалося оминути цей порок. Рубенштейн дуже влучно називає його підхід «непомітним лідерством».

Іншу цікаву історію розповів Джефф Безос, виконавчий директор Amazon. Після школи він хотів стати фізиком-теоретиком і поступив у Принстон. Навчався на поглибленій програмі з фізики, де спочатку сотня студентів, а коли доходить до квантової механіки, зостається 30. Якось він не міг розв’язати дуже складне диференційне рівняння разом зі своїм сусідом по кімнаті. Вони просидили вже кілька годин, намагаючись знайти відповідь, але все було марно. І тоді вони вирішили піти до Ясанти – чувака, якого вважали одним з найрозумніших у Принстоні. Ясанта менш ніж за хвилину сказав: «Відповідь косинус». А потім на кількох аркушах розписав рішення. Вражений Безос запитав: «То ти отак зразу усе порахував в голові?». Ясанта пояснив: «Ні, це було б неможливо. Три роки тому я розв’язав схоже рівняння, просто спроєктував його на це рівняння і зрозумів відповідь.» Джефф каже, що для нього це була вирішальні мить, адже він зрозумів: «Мені ніколи не стати великим фізиком – теоретиком. У теоретичній фізиці треба бути одним із 50 провідних науковців у світі, інакше твоя роль ні до чого». Після цього він швидко перевівся на іншу спеціалізацію: електроінженерію іомп’ютерні науки.

Пізнавальною для мене стала історія Філа Найта, почесного голови Nike. Коли Філ заснував свою фірму, він нічого не тямив у дизайні взуття. Він сам зізнається, що Nike це в першу чергу маркетингова компанія, і продукція – його найважливіший інструмент маркетингу. То ж зовсім не дивно, що компанія так вкладається у різних спортивних, і не тільки, зірок, роблячи їх обличчям своїх кросівок. Інтерв’ю з Найтом не обійшлося і без цікавої історії з щасливим кінцем: Усі знають візитівку Nike – закарлючку «Свуш», логотип компанії. Ця одна з найвпізнаваніших емблем у світі коштувала Філу лише 35 доларів. На початку у компанії не було багато коштів, то ж він найняв студентку факультету графічного мистецтва Портлендського університету, якій потрібні були гроші. Домовились, що компанія платитиме 2 долара за годину. Дівчина витратила 17 з половиною годин. Але це ще не кінець цієї історії. Коли Nike вийшли на біржу, вони дали студентці 500 своїх акцій. Вона не продала жодної і зараз (книга вийшла у 2020 році) їхня вартість сягає 1 млн. доларів.

Неочевидними для мене стали й проблеми чорношкірого населення, з якими стикнулися багато героїв інтерв’ю афроамериканського походження. Моє сприйняття часу інколи нелінійне, і мені здавалося, що проблеми сегрегації та дискримінації за кольором шкіри в США залишилися десь у далекому минулому - настільки, що живих свідків уже й немає. Але ось Колін Павел - генерал, колишній голова Об’єднаного комітету начальників штабів США і колишній державний секретар США - згадує історію зі своєї молодості. Після навчання він подався на базу Форт-Беннінг в місті Колумбус, штат Джорджія. І у той час там були заклади громадського харчуванням, куди він навіть не подумав би зайти по звичайний гамбургер, бо там не обслуговували чорношкірих.

Цей допис вже вийшов доволі великим, то ж буду закінчувати. Якщо вас це зацікавило, то повні інтерв’ю чекають на вас у книзі «Бути лідером».