#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Цього тижня вийшла остання серія фінального сезону «Хлопаків». Історія, що тривала сім років, нарешті отримала своє логічне завершення. Як і обіцяв раніше, сьогодні поділюся враженнями від фіналу цього вже майже культового шоу. Проте «Хлопаки» — не єдина тема цього поста: маю ще одну рекомендацію на цікавий ремейк.

Хлопаки. Перше ніж перейти безпосередньо до фінального п’ятого сезону, гадаю, варто трохи розповісти, про що це шоу, чим воно вирізняється і чим може зацікавити тих, хто ще не бачив жодної серії. Як ми зазвичай уявляємо супергероїв? Це люди, наділені надзвичайними здібностями, що розуміють: велика сила - це велика відповідальність. То ж вони рятують світ, жертвують особистим і ставлять благо людства вище за власні бажання. Саме такими зображує Marvel у своїх фільмах Чоловіка павука, Доктора Стренджа, Залізну людину, Супермена та безліч інших. Так, іноді вони оступаються, але їхнє сумління не дає їм спокою — і вони завжди намагаються виправити помилки. А тепер уявімо, що супергерої — це звичайні люди з усіма їхніми вадами: дріб’язковістю, мстивістю, психічними зламами. Єдине, що їх вирізняє, - це надздібності. А якщо додати сюди ще й те, що сила дає владу, а влада майже завжди розбещує, то серед таких супергероїв виявляється набагато більше психічно нестабільних людей, ніж у звичайному суспільстві. Саме такими вони змальовуються у «Хлопаках». Тамтешні супергерої - справжні суперзірки, що працюють на корпорацію Vought International, яка заробляє на них мільярди доларів. На публіці вони виступають за усе добре й проти усього поганого, але поза камерами в кожного є свої грішки. Хтось наркоман, хтось садист, а хтось просто психічно хворий. Маючи таку славу й такі статки, вони можуть дозволити собі легко уникати правосуддя без жодних наслідків. У 2019 році, коли вийшов перший сезон, ця ідея здалася мені доволі свіжою, і я із захопленням почав дивитися цей серіал. У центрі сюжету - група людей, чиї рідні стали жертвами безкарних супергероїв. Об’єднавшись, вони вирішують повернути справедливість власними силами. Серіал суворо 18+. Там багато мату, крові, кішок та інших відвертих та провокативних моментів (то ж враховуйте це перед тим, як почати дивитися). Але це його стиль, така задумка авторів. Саме для цього шоу це виглядає цілком доречно. Окрім цікавої ідеї, шоу прославилося доволі влучною сатирою. Так, інколи сатира здається надмірно гіперболізованою, але це не зіпсувало мені враження від перегляду. Наприклад, головний антагоніст - один із найсильніших суперлюдей Джон Гілман на прізвисько «Патріот». Уже саме прізвисько у цьому контексті звучить доволі іронічно. Він регулярно наголошує, що прагне зробити життя американців кращим і що саме вони заслуговують на щастя. Така риторика в дусі «America First» часто спонукає глядачів проводити паралелі з певним реальним політичним діячем. Ну і не можу не відзначити, на мою думку, блискучу акторську гру головного лиходія Ентоні Стара та його основного протагоніста Карла Урбана. Патріот не просто так став джерелом натхнення десятків загальновідомих мемів. Основу сюжету я вже окреслив, тож тепер кілька слів власне про п’ятий сезон. Патріот уже стоїть на чолі корпорації Vought International, президент США мовчки виконує будь які його забаганки, а противники - так звані «зіроньколюби» - гниють у таборах по всій країні. Здавалося б, чого ще можна бажати? Але, як виявляється, є куди рости. Гілман вирішує, що він - бог. Його наступний крок - створити нову Першу Демократичну Церкву Америки, тихцем закрити всі інші конфесії й урочисто проголосити своє «божественне» пришестя. А як закрити інші популярні церкви? Звинуватити їх у педофілії й розкрутити це в медіа. На додачу Патріоту мало простих декларацій віри. Він створює загони екстрасенсів, покликаних викривати тих, хто лише удає віру, — і вбивати їх. «Хлопаки» намагаються зарадити цьому розвитку подій. Їхній ватажок М’ясник проголошує мотивуючий спіч:

Пош Спайс була найслабкішою ланкою гурта. А ні співала, а ні танцювала — талантів не мала. У Wannabe навіть її голос не звучить. Хіба її це спінило? Ні. Оцініть її зараз: досі заміжня за Бекхемом, 15 обручальних каблучок, 32 обкладинки Vogue, сам принц Вільям прийняв її до ордену Британської сука імперії. Хоч я сумнівався у її дизайнерстві, але вона регулярно представлена на Парижському тижні моди. Бачити, попре всі її недоліки, враховуючи повну нездатність посміхатися, вона ніколи не здавалася. Ото ж і ми не хуя не здамося.

Команда дружно відповідає, що мотіватор з Мясника - лайно. Проте, попри те, що майже все проти них, вони таки не здаються. Весь сезон це одна остання спроба зупинити Патріота раз і назавжди. Я не буду спойлерити, чим усе закінчиться. Комусь фінал сподобався, когось обурив. Наприклад, Ілон Маск у Х назвав кінець жалюгідним. Але мої вкуси з Маском, схоже, не збігаються. Для мене фінал виглядає саме у стилі «Хлопаків». Окрема подяка шоуранерам, що попри високі рейтинги, вони поставили крапку на п’ятому сезоні, а не розтягнули все в нескінченну жуйку з продовженнями раз на кілька років. І наостанок - ще одна візитівка «Хлопаків»: головний музичний саундтрек. На мій погляд, ця трохи «зламана» мелодія впізнається з перших секунд і чудово підкреслює атмосферу серіалу.

Гнів. Напевне, почувши цю назву, багато хто згадує стильний бойовик 2004 року з Дензелем Вашингтоном у головній ролі. Фільм був доволі успішним, тож не дивно, що Netflix вирішив зробити ремейк: навіщо ризикувати з новими ідеями, якщо можна перезняти те, що вже спрацювало. Навіть якщо результат вийде посереднім, знайома назва все одно приверне увагу частини аудиторії. Чесно кажучи, вдалий перезапуск відомого хіта трапляється вкрай зрідка. Особливо коли в оригіналі знімалася зірка рівня Дензела. Проте цього разу я можу впевнено сказати: ремейк вийшов вдалим. Головне - у нього є власна родзинка. Основа сюжету та сама: колишній спецпризначенець Крізі, який полишив службу, страждає від ПТСР і зловживає алкоголем, погоджується на пропозицію давнього товариша стати приватним охоронцем заможної родини. Ну а далі в цій родині починаються серйозні проблеми з криміналом, і він робить усе можливе, щоб урятувати дівчину, на батька якої працює. У фільмі 2004 року події відбуваються в Мексиці, а дівчинці приблизно дев’ять років. У ремейку ж дія переноситься до Бразилії, і дівчина вже підліток. Першою й найпомітнішою відмінністю є те, що новий «Гнів» перетворили на мінісеріал із семи епізодів. Це дає йому набагато більше простору для розвитку історії. Історія вийшла справді захопливою: із нетривіальними, хитро продуманими планами помсти, ризикованими проникненнями до в’язниць, протистоянням із бразильськими можновладцями, несподіваними зрадами і зануренням в жорстку реальність справжніх гангстерських фавел. У головній ролі — Яг’я Абдул-Матін II. Він, звісно, не зможе затьмарити Дензела Вашингтона, проте, на мою думку, зі своєю роллю впорався дуже вдало. Інша справа - головна героїня у виконанні Біллі Булле: інколи її вчинки дратували, хоча й не надто часто. Головне, що дивитися було зовсім не нудно. То ж іноді і ремейки бувають вдалими. Доречи, я тільки дізнався, що і «Гнів» 2004 року насправді є ремейком однойменного фільму, знятого у 1987 році. Отакі справи.