#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Світ змінюється доволі швидко. Технології, що ще два три десятиліття тому здавалися фантастичними або принаймні надто дорогими для щоденного використання, сьогодні стали доступними для звичайних пересічних людей. Наприклад, зараз мій мобільний телефон навіть не в рази, а на порядки потужніший мого першого комп’ютера. Завдяки сучасному швидкісному мобільному інтернету, я можу легко спілкуватися по відео з родичами, які знаходяться у різних містах або навіть країнах. Авжеж увесь цій розвиток не міг не вплинути на те як змінювались наші звички та способи дивитися кіно. Сьогодні я вирішив трохи поностальгувати і згадати на власному прикладі, як поступово змінювався мій досвід перегляду фільмів.

Перші фільмі я дивився по телебаченню. Якщо пам’ять не зраджує, в ті часи у мене було десь 8-10 різних каналів на телевізорі. Зазвичай топові фільми показували на вихідних ввечері. Тож навіть іноді теплими літними вечорами, замість того щоб десь грати у футбол чи просто цікаво проводити час на вулиці, усі мої друзі йшли по домам, якщо показували дійсно крутий фільм. Як ми знали що слід очікувати кінохіт? У той час ще існував такий артефакт, як «телепрограма» -газета, де друкували розклад усіх телепередач на тиждень. В нас була можливість заздалегідь знати, що й коли будуть показувати. Телевізори на той час ще не були розумними, то ж поставити паузу під час перегляду фільму було неможливо. Щоб налити чаю чи сходити в туалет потрібно було чекати рекламу. А реклама у ті часи — це була не жалюгідна хвилинка, як зараз на YouTube (і навіть ця хвилина неймовірно дратує), а повноцінні 7, а подекуди й 10 хвилин.

Наступним кроком еволюції для мене стало DVD. Почали з’являтися салони відеопрокату, де за відносно невеликі гроші можна було взяти диск DVD з фільмом на один день. На дисках часто вміщувалося п’ять, а то й шість різних фільмів. Але зазвичай я дивився не більше одного, іноді двох — адже час прокату був обмежений. Тепер вже я сам міг вирішувати що й коли дивитися, і навіть ставити паузу посеред перегляду. Авжеж, більшість дисків були піратськими, тож якість залишалася посередньою. Але це вже тепер, озираючись назад й маючи власний досвід, я можу більш критично це оцінювати.

Поява комп’ютера та інтернету розширила мій досвід перегляду фільмів. Про те, щоб дивитися щось онлайн, тоді й мови не було — я не пригадую таких сервісів у ті часи. Та все ж скачати щось із торентів можливість була. Саме тоді я познайомився з такими поняттями як TS, CamRip, DvdRip (так неформально класифікувались за якістю відео та аудіо піратські записи). Озираючись назад, я навіть не уявляю, як узагалі дивився CamRip’и — записи зняті камерою просто в залі кінотеатру, де було чути кашель, сміх, шелест попкорну, а інколи навіть видно голови глядачів. Напевно слід додати, що завантаження фільму з мережи займало десь годину. Та загалом я більше грав у різні комп’ютерні ігри, ніж використовував комп для перегляду фільмів.

Настав час появи мого першого великого плоского телевізору. Ну як великого, на ті часи діагональ у 32 дюйми справді вважалась мені величезною. У ті часи майже всі подібні телевізори в народі чомусь називали “плазмами”, хоча мій насправді використовував використовував одну з перших LED технологій. Він ще не був SMART, проте дозволяв дивитися фільми з флешки. Скачати новий фільм, залити його на флешку й дивитися на великому телевізорі — так довгий час виглядав мій основний спосіб перегляду кіно.

Приблизно у той же час я підключив кабельне телебачення. В мене було майже 50 каналів. Доволі часто я займався тим, що сьогодні могли б назвати однією з форм думскролінга —нескінченим перемиканням каналів у пошуках чогось цікавого. І так міг пройти не один повний круг по всіх п’ятдесяти. Фільми по телебаченню я вже дивився не так часто — переважно користувався варіантом із флешкою для кіноновинок.

У моєму невеличкому місті довгий час був лише один старий кінотеатр у такому собі «радянському» стилі. Дивитися там фільми, та ще й платити за це гроші, не було жодного бажання. І справа була не в старій архітектурі будівлі, а в тому, що всередині все залишалося старим і занедбаним — я навіть не уявляю, яке обладнання вони використовували для показу кіно. До того ж там було ще й брудно. Інша справа — коли в місті з’явився новий кінотеатр із просторим комфортним залом, Dolby Digital, попкорном і всіма іншими атрибутами Голлівуду. Сходити туди на черговий блокбастер було приємним способом провести час.

А потім я вперше потрапив у зал IMAX у Києві — і це викликало справжню бурю емоцій. Це було набагато краще за будь який кінозал, у якому я бував до того. Величезний екран, що змушував повертати голову, аби побачити край кадру, і звук, який огортав з усіх боків, створювали зовсім інший рівень кіно. Згодом я відвідував і зал IMAX with Laser, але, чесно кажучи, не побачив разючої різниці зі звичайним IMAX. Теоретично ця технологія дає яскравіше зображення та глибший чорний, але на практиці різниця була не такою вже й разючою.

Якщо вже згадав про різні кінозали, то варто сказати кілька слів і про 4DX. Це справді прикольно, особливо перші рази, коли крісло нахиляється й вібрує, на тебе дує вітер, бризкає вода чи навіть з’являються якісь запахи. Якось я ходив на жахи у 4DX, і крісло різко трусило в моменти скрімерів — такий атракціон мені тоді дуже зайшов. Але все ж, якщо говорити про улюблений формат, то для мене це однозначно IMAX. 4DX — це швидше разова розвага: цікаво перші кілька разів, але якщо відвідувати часто, то це набридає.

Попри всю мою любов до IMAX, зазвичай я все ж більше фільмів дивлюся вдома. У кінотеатр ходжу переважно на гучні прем’єри. Зараз у мене SMART телевізор — не надто наворочений, але мені цього цілком вистачає. Зазвичай я транслюю фільми з ноутбука на телевізор через Chromecast, і якість для мене більш ніж прийнятна. У мене вже немає потреби щось завантажувати заздалегідь — швидкий інтернет дозволяє дивитися фільми онлайн у хорошій HD якості.

Кажуть, що телебачення, яким ми його знали протягом десятиліть, відмирає. І цікаво, що попри це я досі дивлюся переважну більшість фільмів на пристрої, який колись створювали саме під телебачення. Авжеж, іноді в дорозі я можу подивитися фільм зі смартфона чи ноутбука, але це радше виняток. Можливо, це через розмір екрана, а можливо — просто данина традиціям та звичкам, але для мене перегляд фільмів усе ще пов’язаний саме з телевізором.

Яким буде досвід перегляду фільмів у майбутньому: VR/AR окуляри замість звичних кінозалів, гігантські сферичні екрани на кшталт Sphere у Лас Вегасі, чи, можливо, інтерактивні фільми, що вимагатимуть участі глядача? Відповіді в мене немає — як то кажуть, поживемо — побачимо. А як вважаєте ви?