#киноvmist

Вітаю, спільнота.

Сьогодні у День пам’яті та перемоги над нацизмом маю для вас тематичний випуск #киноvmist присвячений Другій світовій війні.

Володарі повітря. Міні серіал у жанрі військового бойовика/драми розповідає про льотчиків 100-й бомбардувальної групи ВПС США. Улітку 1943 року вони прибувають до Англії на базу RAF Thorpe Abbotts, що розташовувалась приблизно на 140 км від Лондона, неподалік Норвіча. Їхньою метою була підтримка союзників у війні проти Німеччини шляхом точкових бомбардувань ключових стратегічних об’єктів Рейху. Головні герої – молоді льотчики: майор Джон Клівен на прізвисько «Бак», та його найкращий друг майор Гейл Свені на прізвисько «Бакі». Разом з екіпажами на своїх важких бомбардувальниках B 17 вони виконують низьку самовбивчих місій протягом 9 епізодів. І я не випадково називаю ці місії «самовбивчими». Бо як ще назвати завдання, коли треба залетіти вглиб ворожої території, щоб бомбити стратегічні об’єкти нацистів і при цьому по тобі з землі б’ють сотні зенітних установок. Жодного захисту, жодної можливості відповісти - ти просто летиш на вдачу, сподіваючись, що черговий снаряд не влучить саме у твій літак. Коли дивишся у фільмах повітряні дуелі винищувачів, здається, що результат багато в чому залежить від майстерності пілотів. Та в «Володарях повітря» відчуття зовсім інше: доля екіпажів B 17 залежить не від маневрів, а від сліпої удачі - чи влучить наступний зенітний заряд саме в їхній літак. Доречи серіал заснована на реальних подіях описаних у документальній книзі Дональда Л. Міллера. Дехто справедливо зауважує, що сценаристи подекуди відійшли від оригіналу, проте загалом у його основі - справжні історії та реальні події. Згадану 100 бомбардувальну групу неофіційно прозвали «Кривавою сотнею» через шалені втрати - інколи з місії поверталася лише половина екіпажів. Мені важко уявити про що думали ці екіпажи перед черговою місією, розуміючи згадану страшну статистику. Цікавим моментом було правило, за яким пілоти могли повернутися до Америки після виконання 25 бойових місій. А вже у 1944 році цю норму підвищили, що, звісно, негативно позначилося на моральному стані пілотів. В цілому історія вийшла захопливою, продюсери шоу Том Генкс і Стівен Спілберг справді добре попрацювали. Особисто я б окремо відзначив каст головних героїв. Так, це не зірки першого ешелону, проте доволі відомі актори — Остін Батлер, Баррі Кіоган і Каллум Тернер. Їхній образ - харизматичні круті хлопці. Подекуди серіал критикують за так звану «голлівудщину». Наприклад, сцена, де Бакі потрапляє до німецького табору для полонених, і раптом бачить за огорожею усміхненого Клівена, який жартома питає: «Чому так довго?» — виглядає надто пафосно, але водночас і справді ефектно. Я сумніваюся, що в реальності все було саме так, але відомо, що до збитих льотчиків нацисти ставилися значно гуманніше, ніж до інших полонених. За дев’ять епізодів я справді встиг звикнути до всіх головних героїв, тому фінальний показ справжніх фотографій їхніх прототипів справив сильне враження. У реальності вони, звісно, не виглядали так харизматична, як актори, проте це лише підкреслює автентичність історії. І наостанок — цікавий момент: усі герої під час війни були плюс мінус двадцятирічними хлопцями. Я чомусь думав, що така важка служба й постійний стрес мали б серйозно позначитися на їхньому здоров’ї. Але у фіналі серіалу коротко розповідають про подальшу долю кожного з них — і виявляється, що майже всі прожили довге й повноцінне життя.

З міркувань совісті. Пару днів тому запитав я так званого брата Душніли: «Можеш дати мені список з трьох найуспішніших сучасних фільмів про Другу світову війну? Зверни увагу не тільки на загальні рейтинги, а й на визнання професійними критиками і загальний вплив на кіно». У відповідь отримав – «Дюнкерк» (Крістофера Нолана), «Безславні виродки» (Тарантіно) та «З міркувань совісті» (Мела Гібсона). Усі ці шедеври я вже дивився, і ви напевно те ж. Проте сюжет «З міркувань совісті» пам’ятав найменше – то ж передивитися вирішив його. Десь на середині я вже згадав чим усе закінчиться, та це не завадило мені додивитися до кінця. Фільм і справді виявився цікавим. Якби не знав, що в його основі лежить реальна історія, — навряд чи повірив би, що таке взагалі могло статися. Посудіть самі: людина, яка зі своїх релігійних переконань відмовляється брати будь яку зброю до рук, усе ж сам іде добровольцем на війну. Звучить максимально дивакувато. Ба більше - навіть під загрозою в’язниці не відмовляється від своїх переконань. Йому дозволяють продовжити службу як санітару. Під час битви за Окінаву він самотужки врятує 75 поранених солдатів з полю бою під постійними обстрілами. Саме за цей неймовірний вчинок він отримує найвищу військову нагороду США — Медаль Пошани. Він навіть допоміг одному тяжко пораненому ворогу японцю. Таку цікаву історію просто не можливо було оминути увагою і не екранізувати. То ж якщо шукаєте перевірений часом хіт – «З міркувань совісті» гарний варіант.