Вітаю, спільнота.

Давненько я не оновлював свою серію дописів про визначних людей, тож вирішив сьогодні це виправити. Але перед тим, як розпочати, залишу посилання на мої минулі тематичні пости, присвячені Франкліну Рузвельту та Магатма Ганді – раптом хтось пропустив і захоче переглянути.

Герой цього допису – Бенджамін Франклін, один із «батьків засновників» США, людина, яка досягла успіху в багатьох різних сферах: науці, політиці, письменництві та філософії. Ця людина вже понад сторіччя прикрашає американську купюру найбільшого номіналу у масовому обігу – 100 доларів. До речі, це доволі рідкісний (хоч і не єдиний) випадок, коли на американській банкноті зображено не президента. Я чомусь помилково вважав, шо Франклін таки був президентом США. Цьому посприяв сленговий вираз «мертві президенти» (тобто долари), який, як ми бачимо, не на 100% відповідає дійсності.

Народився Бенджамін 6 січня 1706 року у Бостоні. На той час Сполучених Штатів Америки ще не існувало. Бостон входив до складу Массачусетс-Бей – однієї з 13 колоній Британської імперії у Північній Америці. Він був наймолодшим сином та 17 дитиною свого батька Джозая Франкліна. Хоч Джозая і одружувався двічі, мене усе одно вразив факт наявності 17 дітей. Google каже, що навіть за мірками тих часів це було дещо вище звичної норми у 10-11 дітлахів. Великі родини були типовим явищем у колоніальній Північній Америці. Сім’ї мали так багато дітей через високу дитячу смертність, яка змушувала батьків народжувати більше, щоб хоча б частина дітей дожила до дорослого віку, а також через релігійні переконання, відсутність контрацепції та потребу в робочих руках.

Бенджамін Франклін згадує, що жага до читання у нього зародилась рано, він навіть не пам’ятає тих часів, коли не вмів читати. У 8 років він пішов у школу, а в 10 перервав навчання і став помагати батьку у його справі з виготовлення свічок. 2 роки навчання для мене виглядає вкрай мало. Але це з точки зору людини XXI сторіччя. На ті часи це ще було непогано. Ще мене здивував той факт, що Франклін свого часу був душе успішним винахідником. Деякими його винаходами ми користаємося й досі, наприклад громовідводом (чи правильно казати блискавковідводом?). До його здобутків також належить біфокальні окуляри, крісло-гойдалка, гнучкий катетер - і це ще не повний перелік. Чесно кажучи у мене не дуже стикується між собою образ винахідника та людини, що провчилась усього два роки у школі. Проте кажуть Бенджамін мав шалену жагу до самонавчання й читав усе, що міг знайти. Вкотре бачу, що наполегливий саморозвиток та самоосвіта неабияк можуть вплинути на власне майбутнє.

Джозая Франклін полюбляв, щоб за його столом якомога частіше сидів хтось із друзів або сусідів, з якими приємно вести розмову. Він завжди ретельно ставився до того, щоб вивести бесіду в цікаве чи корисне для його дітей русло. Джозая всіляко старався привернути увагу до того, що в житті було добрим, справедливим та розважливим. При цьому про їжу за столом майже не згадували: гарно вона подавалася чи ні, якою була на смак, була сезонною чи не сезонною. Бенджамін згадує, що змалку привчився до майже повної байдужості щодо їжі. Це стало навіть його перевагою під час довгих подорожей, коли його компаньйони почувалися нещасними через те, що не могли задовольнити свої більш витончені смакові вподобання. Мені здався цікавим цей факт.

У 1720 році старший брат Бенджаміна почав видавати власну газету – «Курант Нової Англії». Це була лише п’ята газета заснована в Америці. Іноді мені здається, що в ті часі доволі легко було бути у чимось першим, адже ще не так багато усього існувало- це був початок розбудови Америки. Проте згадуючи, як важко тоді жилось, мені вже не здаються привабливими ті часи. 14-ті річний Франклін влаштувався підмайстром до свого брата. Наслухавшись надихаючих розмов про газету, він вирішив випробувати свої письменницькі сили. Бенджамін вважав, що брат відмовиться надрукувати бодай одно його творіння, щойно дізнається про авторство. То ж він надсилав свої статті анонімними листами і намагався змінювати свій почерк. Деякі з його статей надрукували, і публіка радо сприймала їх.

Одна з політичних статей «Куранта Нової Англії» видалась образливою до Асамблеї – законодавчого органу колонії. Брата Франкліна ненадовго за це ув’язнили, сам Бенджамін був вкрай обурений через цей випадок. На деякий час він узяв керівництво газетою, але коли брат повернувся вони серйозно посварилися, і Бенджамін звільнився. Брат підговорив усіх навколишні друкарні не брати його молодшого родича на роботу. Бенджамін у свої 17 років вирішує їхати до Філадельфії. Можна сказати, що з цього починається його доросле життя.

Приїхавши до Філадельфії, Франклін майже не мав грошей. Мені запам’ятались його спогади, де він розповідає, що по приїзду одразу купив величезну булку, з’їв її і запив водою з місцевої річки. Я зразу уявляю, щоб зі мною сталося випій я склянку води з Дніпра. Напевно у ті часи вода була у річках чистішою.

На нову місці Франклін влаштовується працювати у друкарню. Завдяки своїй ощадливості йому вистачає грошей на життя. Він знайомиться з місцевими книголюбами і залюбки проводить з ними час.

Після від’їзду він майже не підтримує зв’язок з родиною, має підстави вважати, що батько не схвалює його переїзд. Одного дня він отримує листа від чоловіка сестри Роберта Голмса. Той розповідає, що родина дуже хвилюється за нього і радить йому повернутися. У відповідь Бенджамін спробував переконати Роберта у правоті свого рішення, розповівши про те, що спонукало його покинути Бостон. Коли лист відповідь потрапив до рук Голмса він був у товаристві з губернатором Пенсильванії сером Вільямом Кітом. Роберт поділився цією історією з губернатором, і той був дуже вражений, особливо через юний вік Бенджаміна. Вільям каже, що неодмінно треба підтримати Франкліна, і що бачить у нього перспективне майбутнє. Невдовзі губернатор завітав до друкарні, де працював Франклін. Можете уявити здивування хазяїна та самого Бенджаміна коли сам губернатор прийшов до них і запросив юного підмайстра на обід. Доречи, Голмс ще не встиг нічого розповісти Франкліну про його розмову з губернатором. То ж це було повним сюрпризом для нього.

З цього часу Франклін і Кіт періодично спілкуються. Чи багато було шансів познайомитися у 17 хлопця та губернатора Пенсильванії? Але доля скалася саме так. Вільям радить юнаку заснувати власну справу. Авжеж, у Франкліна не має на це грошей, то ж Вільям пише листа батьку Бенджаміна. У листі він усіляко нахвалює хлопця та радить підтримати його починання. З цим листом Франклін вирушає навідати родину.

Уся сім’я була рада побачити Бенджаміна. Окрім, напевно брата, який швидше за все трохи заздрив Бенджаміну, побачивши його у новому модному костюмі і при грошах. Батька потішили схвальні відгуки від губернатора. Проте він вважав свого сина ще занадто молодим для управління таким важливим ділом. Він написав ввічливого листа губернатору, де подякував за опіку над сином. Але при цьому відмовився допомагати з відкриттям власної справи, наголошуючи на тому, що за три- чотири роки сумлінної праці Бенджамін і сам зможе заощадити потрібні на відкриття власної друкарні гроші. Франклін повертається назад до Філадельфії і продовжує працювати у друкарні.

Щось вже пост виходи великим, майже 3 сторінки. Треба точно закінчувати, бо маю сумнів, що хтось читає дописи довші за 3 сторінки. Сам такий. Підсумовуючи, скажу, що в дитинстві та юності Бенджаміна Франкліна найбільше характеризували любов до читання, прагнення до саморозвитку та сумлінна праця. Саме ці риси, на мою думку, і стали фундаментом його майбутніх досягнень.

Більшість викладеної тут інформації я почерпнув з автобіографії Франкліна. До моїх рук потрапив переклад від Соломії Курила під назвою «Як я опинився на ста доларах». То ж тим, кого цікавить повна біографія одного з «батьків засновників» США раджу цю книгу.

Якщо цей пост дійсно зацікавить спільноту і набере 7 вподобайок, то обіцяю написати продовження, у яке увійде вже більш доросле життя Бенджаміна.